Квіти – це диво, створене природою. Не буває некрасивих квітів. Всі вони різні – великі і маленькі, пишні і витончені, строкаті і строгі. З усіх прекрасних квітів я найбільше люблю лілії.
Ще з раннього дитинства мою увагу привертали ці яскраві і незвичайні квіти. Лілії – ніби принцеси, ошатні, стрункі, горді, привітно кивають нам своїми благородними голівками. Деякі з них навіть з «веснянками». Їх називають тигровими ліліями. Зазвичай вони яскраво-помаранчевого кольору, але бувають і рожеві, і бордові. Взагалі, зустрічаються дуже різноманітні сорти лілій, що відрізняються і за кольором, і за формою пелюсток і листя, і за кількістю бутонів на стеблі. І кожна з них прекрасна по-своєму.
Не дивно, що квітка лілії символізує досконалість. Дійсно, неможливо навіть уявити, чим можна було б зробити його ще кращим. Лілія була символом французької королівської династії, видно, не тільки у мене вона викликає «королівські» асоціації. Лілія – дуже жіночна квітка, особливо якщо вона ніжного кольору – білого або світло-рожевого. Букет з лілій виглядає дуже ошатно й святково.
А ще особисто мене в ліліях приваблює їх аромат. Такі ніжні й вишукані, лілії володіють насиченим, сильним запахом, від якого може легко піти обертом. Але він також і дуже приємний, незвичайний, несхожий на інших.
У висновку хочеться сказати, що потрібно пам’ятати: квіти – це частина живої природи, і їх потрібно берегти.
Що спонукало видатного драматурга до написання п'єси про таке суспільне зло, як нагромадження деякими людьми грошей нечесними шляхами? Справа в тому, що Іван Карпенко-Карий був добре знайомий із життям багатіїв (колишніх економів та управителів), адже він часто їздив по селах і бачив, яким багатіли "колишні мужики": вони жорстоко експлуатували нещасних селян, а ті втрачали надію на визволення від панського ярма. Небайдужий до долі власного народу, драматург не міг не описати "хазяйське колесо" і самих експлуататорів, тим більше, що в руках він мав "живий" матеріал — власн Так з'явилися п'єси "Розумний і дурень", "Сто тисяч".
У п'єсі "Хазяїн" хижацькі методи швидкого збагачення уособлює центральний персонаж Терентій Гаврилович Пузир (хазяїн), його прислужники Феноген, Ліхтаренко та інші. На першому плані для них — гроші, матеріальний достаток, здобутий нечесним шляхом. Так, саме нечесним, бо ці персонажі, щоб забагатіти, готові укласти угоду із власною совістю і використати народні нещастя — недорід, голод, пошесні хвороби. Мільйонер Пузир, наприклад, годує робітників таким хлібом, який неможливо вкусити, настільки він твердий, велить платити їм "не по тридцять п'ять, а по двадцять п'ять копійок на добу", вважаючи, що це ще й забагато, і знаючи, що бідні люди нікуди не подінуться, а будуть працювати, щоб не вмерти з голоду. Хазяїн влізає у незаконні махінації, і єдине, що його хвилює, чи не дізнається хтось про це. Недалеко від хазяїна відійшли і його управителі. "Беріть — я вам не заважаю, не заважайте й мені!.. Краще зробимо між собою договор: брать, де дають і де можна, а на менших звертать! От я одберу від мужиків оброчну казенну землю, візьму наділи в аренду, і мужики, оставшись без землі, будуть робить на нашого хазяїна, як кріпаки!" — говорить Феногенові Ліхтаренко. І ці прислужники, і сам хазяїн живуть за рахунок бідного люду, анітрохи не дбаючи про нього й не задумуючись над тим, що самі колись бідували.
Такі "хазяї" є й у наш час. Хіба сьогодні ми не бачимо людей, які багатіють за рахунок соціально незахищених верств населення? Що тільки не робиться задля власного збагачення! Людям не виплачують заробітну платню, можуть вигнати з роботи, не заплативши ані копійки. Знаємо ми і приклади масового обдурювання, наприклад, коли підробляються дорогі ліки, які насправді нічого не лікують, або виготовляються продукти харчування сумнівної якості. Виробників не хвилює, що хтось, можливо, за останні гроші купує їх товар, чи зазнав фатальних наслідків від нього. Так і чуємо голос Феногена: "...з усього треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть, — тягни!" Таким чином, розуміємо: п'єса Івана Карпенка-Карого була актуальна в кінці XIX століття, актуальна вона й зараз, бо проблеми суспільства і моралі, зображені в ній, хвилювали сучасників драматурга, хвилюють нас, хвилюватимуть наших нащадків.