18 липня 143 роки тому російський міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав секретний циркуляр про часткову заборону видання книг українською мовою. Серед інших подібних актів російської держави Валуєвський циркуляр вирізнявся тим, що забороняв друкувати українською мовою саме релігійну літературу та шкільні підручники.
Після початку польського повстання у січні 1863 року петербурзький уряд вдався до репресій проти всіх неросійських народів Російської імперії. 18 липня міністр внутрішніх справ Петро Валуєв у відповідь на запит Київського цензурного комітету видав таємний відомчий циркуляр під заголовком «Про книги, що видаються для народу малоросійською говіркою».
Міністр звертав увагу чиновників цензурного відомства на масове видання українською мовою підручників та книг для народу і пояснював це суто політичними мотивами, оскільки, на його переконання, «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Валуєв наголошував, що тим, хто вважає українську мову зрозумілішою для народу, ніж російська, (цитата) «більшість самих малоросів закидають сепаратистські задуми, ворожі Росії та погибельні для Малоросії». Особливо небезпечним міністру видавалося те, що прагнення українських інтелігентів дати своєму народові освіту рідною мовою збігалося з польськими політичними домаганнями.
У кожного народу є свої історії, в яких розповідається про походження Всесвіту, про появу першої людини, про богів і славних героїв, які здійснювали подвиги в ім’я добра і справедливості.
Подібні легенди виникли в глибоку давнину.
У них відбилися уявлення давньої людини про навколишній його світ, де все здавалося їй загадковим і незрозумілим.
Загадкове оточувало людину з усіх боків – в зміні дня і ночі, гуркоті грому, бурях на морі – людині бачилися прояви якихось невідомих і страшних сил, добрих чи злих. Це залежало від того, який вплив вони чинили на її повсякденне життя і діяльність.
Поступово неясні уявлення про явища природи оформилися в детальну систему. Людина одушевляла оточуючу її природу, наділяючи її людськими рисами, щоб пояснити те, що не розуміла. Так був створений невидимий світ богів, майже такий же, як і світ людей на землі. Відмінності були в тому, що з кожним богом пов’язувалося те чи інше явище природи, наприклад грім або буря.
Людська фантазія уособлювала в образах богів не тільки сили природи, а й абстрактні поняття. Так виникли уявлення про богів:
любові;
війни;
справедливості;
розбрату;
обману і т. д.
Історії, придумані в Стародавній Греції, відрізнялися особливим багатством художньої фантазії. Вони і були названі міфами (грецьке слово «міф» означає розповідь). Потім ця назва поширилася на такі ж твори інших народів.
У різних країнах безіменні народні співаки розповідали про знаменні події, про подвиги вождів і героїв. Твори передавалися з вуст у вуста протягом багатьох поколінь. Проходили століття, спогади про минуле ставали все більш непевними, і реальність все більше поступалася місцем фантазії.
Довгий час вважалося, що міфи – фантастичний вимисел, але виявилося, що це не зовсім так.
В результаті археологічних розкопок була знайдена Троя, причому саме в тому місці, про яке говорилося в міфах. Розкопки підтвердили, що місто кілька разів руйнували вороги. Кілька років по тому були розкопані руїни величезного палацу на острові Крит, про який також розповідалося в міфах.
Так з’єдналися разом історії про явища природи і богів, які керують цими силами, і розповіді про реальних героїв, які жили в далекі часи. Стародавні легенди стали міфами. Хоча образи міфічних героїв і прийшли з далекого минулого, їх історії продовжують хвилювати людей і в наш час. Вони продовжують жити сьогодні у творах живопису, літератури і музики.
Міфологічні образи зустрічаються і в мові. Так, з грецької міфології прийшли вирази:
Объяснение:
Я впевнений , що це нам обов'язково стати в нагоді в дорослому житті. До того ж цей урок такий цікавий і захоплюючий . Я із задоволенням чекаю середи , коли у нас уроки праці .