Буква «отпочковалась» от І в проектах украинской орфографии середины XIX века[1]. По форме совпадая с двухточечной буквой «И десятеричное» церковнославянского и раннего гражданского русского письма, украинская Ї отличается в значении, употреблении и взаимодействии с надстрочными знаками:
церковно-славянское и русское Ї были по сути лишь орфографически обусловленными вариантами буквы И (употреблявшимися перед гласными и Й), в звучании же не отличались от И;
добавление к церковно-славянскому и русскому Ї любого надстрочного знака (например, ударения) убирало точки; украинское же Ї даже с ударением точки сохраняет.
В украинской (особенно западной) орфографии конца XIX — начала XX века буква Ї использовалась также в качестве «сильно смягчающей» І после согласных, часто обозначая в этих местах звук [и], развившийся из ятя (хлїб, дїд, нинї, цїлий). В позднейшем украинском правописании от такого употребления буквы Ї отказались, но в русинском эта норма
Объяснение:
норм так?
ось:
Объяснение:
Сповнені особливої чарівності, пісні про кохання є вершиною народної поезії. Вони ввібрали в себе всю розмаїтість почуттів, усю і лисину людської душі.
Своєю самобутньою мелодикою, природним гуманізмом українська народна пісня здобула симпатії практично у всьому світі. Як зазначив відомий дослідник історії української культури Іван Огієнко, «її утворив народ наш такою, як ніхто з інших народів, і хіба тільки серби мають таку ж саму пісню. Наші пісні — це тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом визнано за ними».
Ллє в піснях про кохання не тільки щира ніжність і незрадлива, чиста любов; тут і відгомін історії, і мотиви нелегких, життєвих випробувань, і почуттєве, особистіше сприйняття світу. Щодо цього вони близькі до історичної, соціально-побутової, соціально-сімейної лірики, часто мотиви цих різновидів народної пісні переплітаються. Як правило, любовні пісні — невеликі за обсягом, часто вони мають форму монологи або розповіді про третю особу. До найтиповіших мовно-стилістичних засобів таких творів належать поетичні паралелізми, здрібнілі форми іменників («дівчинонька», «козаченько», «вишенька», «зозуленька»), зачини з вигуками «ой», звернення до людини («ой ти, дівчино — з горіха зерня»), до природи («ой ти, місяченьку») тощо. Природа є невід’ємним атрибутом любовної пісні. Вона інколи ідеалізована, а.ле завжди перебуває у гармонії з людськими почуттями, підсилює їх.
Виразності пісням про кохання падає чарівна мелодія, переважно розспівна. За цим компонентом вони наближаються до романсів. У творах обох жанрів поетичні тропи та музикальні інтонації., ритміка та мелодична структура дуже багаті. Не випадково відомі композитори (зокрема, ГІ.І. Чайковський, М.В. Лисенко), створюючи класичні шедеври, спиралися на кращі зразки народного співу.
Любовні пісні дуже давно з’явилися в Україні; народ створював їх у різні історичні періоди. Серед усіх жанрів народного мистецтва пісні про кохання виявилися найбільш життєздатними. Прийшовши до пас із давнини, ці справжні поетичні перлини ще довго будуть передаватися від покоління до покоління.
2.Ходить пісня берегами, ходить селами й містами, в золот бубон б'є (М. Рильський).
3. Човен повен пливе по морю.
1. Добреє, золотеє сонечко гаряче світить ціле літечко.
2. Ні, мамо, не можна нелюба любить. Нещасная доля із нелюбом жить (Є.Гребінка).
3. Чорнявая красуня була Наталка.