З першого класу вчителі навчають нас що книга - найкращий вчитель та помічник. Цей вчитель, хоч не говорить, але і не сварить.Книга розповідає нам, як треба додавати чи віднімати,множити та ділити, читати та писати, і саме тоді коли ми навчемося цьому, вона надає нам життєві твори. Деякі вигадані, деякі ні, але вони всеодно навчають нас, і приводять до правильного шляху, що робити, як діяти, що запобігати в тій чи іншій ситуації.
Тому книга завжди може навчити нас всьому, в тому числі, і як жити.
Привет! Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість. Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився. Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі. Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.
Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.
З першого класу вчителі навчають нас що книга - найкращий вчитель та помічник. Цей вчитель, хоч не говорить, але і не сварить.Книга розповідає нам, як треба додавати чи віднімати,множити та ділити, читати та писати, і саме тоді коли ми навчемося цьому, вона надає нам життєві твори. Деякі вигадані, деякі ні, але вони всеодно навчають нас, і приводять до правильного шляху, що робити, як діяти, що запобігати в тій чи іншій ситуації.
Тому книга завжди може навчити нас всьому, в тому числі, і як жити.