…З діда прадіда цілюща й незрадлива сила вступає в кожного, хто зустрічає великодній ранок. Дзвони церков не дзвонять, а виспівують на весь світ: «Христос воскрес!» Люди йдуть до церкви (адже всю ніч чекали цієї звістки) і з уст в уста передається: «Христос воскрес! Воістину воскрес!» Вийнято найкращий одяг. Усе, що сьогодні одягають, одягається вперше — готувалося до Великодня. У кошиках, сплетених з лози, стоять паски, вода, яйця, усілякі смачності що у кого є: сало» ковбаса, пироги. І усе те прикрашено чистим білим рушничком, чекає на себе краплі свяченої води. А церква і довкола церкви — мов великий живий квітник. Люди стоять у душевній тиші і просвітленості. …Встало сонце. Урочиста процесія виходить із церкви. Рід признається до роду, христосується, дарує на пам’ять по душам померлих писанки і пасочки. І така велика радість панує над людьми, ніби щойно над цим окрайцем землі перелетіли святі.
Iснує кiлька легенд, досить розповсюджених у наших краях, якi пояснюють походження назви мiста Харкова. Одна з них — легенда про Харитона. З топографiчного опису Харкiвського намiсництва 1785 року довiдаємося, що на тiм мiсцi, де розташоване мiсто Харкiв , один iз заможних малороссиян по iм'ю Харитiн, а по просторечью Харько, завiв собi хутiр. Вiд iменi Харько нiбито одержали свою назву рiка й мiсто. Поступово по сусiдству з Харитоном стали розселятися новi поселенцi й Харкiв-Хутiр перетворюється в Харкiв-Слободу, а потiм Вхарьков- Город. Друга, не менш гарна, iсторiя пiдстави Харкова належить перу вiдомого украïнського письменника Квiтки, що получили за назвою свого маєтку прiзвисько Основьяненко. Вiдповiдно до його версiï, наше мiсто було засновано не якимось мiфiчним Харько, а предком письменника й першим власником даноï садиби — Андрiєм Квiткою, що бiгла з Києва з молоденькою дочкою воєводи. Один раз, обходячи своï великi володiння, Квiтка був настiльки уражений красою виду, що вiдкривався з нинiшньоï Унiверситетськоï гiрки, що негайно вирiшив заснувати тут мiсто Iснує також версiя, що iм'я Iвана Каркача дало назву мiсту Харкову. И. Каркач — украïнський козак, перший осадчий, тобто ватажок першоï партiï переселенцiв, якi розташувалися на височинi бiля рiчок Харкiв i Лопань. Звук ДО у прiзвищi Каркач мiг поступово перейти у звук X, i вона стала вимовлятися як Харкач. .Засноване ïм поселення згодом стає мiстом Харьковим. Найцiкавiшоï представляється версiя, висунута в минулому столiттi професором Аристовим. Вiдповiдно до цiєï версiï, Харкiв в XII сторiччi був легендарною столицею половцiв — Кулi-Канью, пiзнiше захопленоï росiйськими князями. Слово Шарукань тюркського походження. Ученi-Лiнгвiсти вважають, що воно позначає стоянка пастухiв, вiд слiв кулi — пастух i кань — мiсце. Iсторики припускають, що Шарукань — це iм'я половецького хана. Вiдповiдно до цiєï версiï, Харкiв — це трансформоване слово Шарукань. Бiльшiсть же iсторикiв уважають, що своя назва Харкiв одержала вiд назви рiки Харкiв, тому що ïï згадування зустрiчається в письмових джерелах ще до виникнення поселень. Лiнгвiсти припускають, що слово Харкiв — це трансформоване харкобе, що в перекладi з тюркськоï мови означає мiлководна рiчка.
Смотри, дієприкметник - это особая форма дієслова (глагола), которая отвечает на вопросы: какой? какая? какие? какое?, но при этом это какое-то действие. Вот пример на украинском: Я прагну побачити, написані пензлем, кручі Дніпра. В этом предложении есть не просто дієприкметник (диєпр. - сокращение будем использовать), а дієприкметниковий зворот. Дієприкметниковий зворот - дієприкметник вместе с зависящими к нему словами. Т.е. "написані пензлем" - дієприкм. зворот, который выделяется в предложении запятыми. Мы видим, что "написані" отвечает на вопрос які? (какие?), но в то же время обозначает действие, которое сделали.
…З діда прадіда цілюща й незрадлива сила вступає в кожного, хто зустрічає великодній ранок. Дзвони церков не дзвонять, а виспівують на весь світ: «Христос воскрес!» Люди йдуть до церкви (адже всю ніч чекали цієї звістки) і з уст в уста передається: «Христос воскрес! Воістину воскрес!»
Вийнято найкращий одяг. Усе, що сьогодні одягають, одягається вперше — готувалося до Великодня.
У кошиках, сплетених з лози, стоять паски, вода, яйця, усілякі смачності що у кого є: сало» ковбаса, пироги. І усе те прикрашено чистим білим рушничком, чекає на себе краплі свяченої води.
А церква і довкола церкви — мов великий живий квітник. Люди стоять у душевній тиші і просвітленості.
…Встало сонце. Урочиста процесія виходить із церкви. Рід признається до роду, христосується, дарує на пам’ять по душам померлих писанки і пасочки.
І така велика радість панує над людьми, ніби щойно над цим окрайцем землі перелетіли святі.