Коли він усвідомив, що не йде до своєї мрії з ризику втратити невелику суму, "кулею" побіг у консульство.
Спілкуєшся з людиною. Здається, все добре, дружиш, а потім в одну мить та ж людина тебе обговорює "з ніг до голови". Таке також буває. Або з ні того, ні з сього починає злитися на вас, так якби ви їй щось зробили. .Але, з іншого боку. Якщо не будеш довіряти людям, то не будуть довіряти тобі. При виборі друга або людини, якій ти зможеш довіряти потрібно бути дуже уважним, треба мати вже якийсь досвід.
Хтось каже що можна довіряти, але хіба рідним. В принципі так, але всяке буває. Це світ, людське життя. Іноді життя таке, що чужа людина швидше Вам до чим родина.Навіщо довіряти іншим?І тут ми підібралися до іншого важливого питання: навіщо ж нам так ризикувати, довіряючись іншим? Адже в довірі є ризик отримати небажану реакцію, і це реальний мінус. Однак є і плюси, і дуже суттєві.
Кинуть раз – будеш знати наступного разу як себе поводити.Без довіри Ви не зможете працювати у колективі чи знаходитися у соціальній групі.Будьте уважними і дотримуйтеся принципу: «Довіряй, але хоч як це не банально звучить – перевіряй»
Объяснение:
На канікулах наш клас ходив до історичного музею. Екскурсовод розповів нам багато цікавого. Ми бачили речі, якими користувались давні слов’яни: монети, жіночі прикраси, засоби праці, посуд, зброю.
Дуже цікаво було побачити народний одяг, чудові вишивані сорочки, рушники, яскраву українську кераміку, вироби з дерева, наприклад меблі, або скриню з вирізаними орнаментами. Козацькі шаблі, люльки, пістолети – все це хотілося потримати в руках.
В музеї багато документів, книг, які розповідають про історію України і історію нашого рідного міста. Виявилось, що навіть назви старих вулиць міста мають своє походження і свою історію.
Всі ми були дуже задоволені екскурсією і відчули свій зв’язок з багатьма поколіннями людей, що жили упродовж століть на нашій рідній землі і створювали її красу.
На передньому плані дві молоді верби. Ці дерева виросли зі старого пня, їх оточують вербові пагони. Ніби відчуваєш пальцями мереживо тоненьких гілочок, шорсткість гнучких стовбурів. Неподалік — білокора берізонька.
На задньому плані картини все губиться в тумані. Добре видно, що весна вступила у свої права. Пригріває сонечко, де- не-де крізь торішню рослинність пробивається тендітна зелень. Але природа ще не скинула з себе покриви зимового сну. Уранішній туман не розсіюється довго. Дерева не поспішають убиратися в зелені шати.
Катерина Білокур майстерно використовує жовто-зелені, світло-блакитні кольори, поєднуючи їх з темно-брунатними. Від картини "Напровесні" віє якимось особливим весняним настроєм. Цей пейзаж викликає радість від спілкування з рідною природою, а також робить нас душевно щедрішими, людянішими.
Я вважаю, що з такою любов'ю передати красу природи могла лише щира й добра людина. Саме такою світлою людиною була талановита художниця Катерина Білокур.