Напишите план к тексту, старенький, підсліпуватий, іноді навіть горбатий, але рідний, до болю рідний. все бачив він на своєму віку, все вистраждав і вистояв – він нездоланний, як та земля, на якій він стоїть. він може десять раз погоріти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову теплиться життя, і знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, в кінці якої ставлять та ставлять нові доми. коли ж він дуже старенький і починає хилитися, а нового поставити ні за що, то його нишком підпирають дубовими стовпами з тильної сторони, і він знову стоїть наперекір . але коли навіть руйнують його, то дещо беруть з нього для нового дому – так батько щось передає синові, а син – своєму синові. одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім, як пам’ятник тим, хто поселився в нім вперше. і нехай ви живете в кам’яних палацах, нехай люстри сяють над вами, але якщо ви живете чесно і тому інколи буває вам трудно, то вам мило згадати осіннє бездоріжжя і той отчий дім, в якому починалось життя… шануйте те, що батько залишив, трудіться на більше, і якщо не виходить вам жити в отчому домі (може, тісно, незручно там, а може, великі діла вершите вдалині від нього), то хоч поїдьте, погляньте, провідайте те подвір’я, в якому пройшли ваші перші весни, – це вам згодиться для серця і для душі, для вашої щоденної праці, бо, крім шаноби до людей, до простих людей, які породили вас, ви більше нічого не винесете з отчого дому.
