До школи я завжди приходжу на кільканадцять хвилин раніше, аби мати змогу поспілкуватися з друзями. Ми обговорюємо останні шкільні та домашні новини. Та ось лунає дзвінок, і ми поспішаємо до класу. Я дуже люблю своїх учителів і шаную їхню мудрість. Кожен урок не схожий на інший. З учителями у клас приходить якийсь новий непізнаний світ. Коли ми бачимо усміхнені очі вчителя, наші серця починають битися частіше, а якийсь невидимий двигунчик рухає наші олівці та ручки. Інколи час збігає так швидко, що нас дратує дзвінок на перерву. А які милі нам ці короткі перерви! Чого тільки не встигаємо упродовж них зробити: і пошептати на вушко подрузі, і забігти у бібліотеку, і вкусити печеного пиріжка або просто побавитись іграшкою. Інколи чуємо, як учні нарікають, що у школі їм скучно. Я з цим не згодна. Адже ми - частинка школи. Від нас залежить, чи буде шкільне життя цікавим. Якщо бути уважним на уроці та розумно активним на перервах і після уроків, то й не зауважиш, як минають шкільні дні. Напевно, окремим учням ліньки покумекати, як знайти себе у шкільному вирі. Але я впевнена, що у школі мені завжди буде добре і цікаво...
Колись дуже-дуже давно,восени,якщо я не помиляюсь, йшли надзвичайно сильні дощі. Вродливі дівчата і хлопці бігали по лужах. Одна дівчина дуже сильно заплямувала свою сукню,пригаючи через лужу,та ії однокласники почали сміятися з неї. "Не насміхайтеся"-благала вона. Ії однокласники ще не старіли,але вже були слабкими і злими у душі. Нарешті,колись може вони й зрозуміють,що треба бути добрішими. Час же не повертається назад. Вони будуть пам'ятати,як вони голосно-приголосно насміхалися з дівчат. немає нічого краще за добро. Треба менше робити зла. тоді і небо над головою стане ясніше. Сонце буде світити ясно-ясно. і життя стане щасливішим.
ОсьКожна людина індивідуальна та неповторна, сама творить і свою долю, та оточуючих. По її вчинках можна визначити все: і світогляд, і поняття добра вцілому.
Під час війни нащі пращури, не шкодуючи власних сил, кидалися у запеклий бій. Найкращою нагородою стала для них вільна від окупантів країна. Цей вчинок високий і благородний викликає повагу. Натомість зараз ми, люди 21 століття, абсолютно байдуже відносимося до нашої ВІтчизни. Можливо, час уже діяти, вживати заходів просто зараз, не терпіти зневагу! Наша Батьківщина потребує героїчних вчинків, нових героїв!
До школи я завжди приходжу на кільканадцять хвилин раніше, аби мати змогу поспілкуватися з друзями. Ми обговорюємо останні шкільні та домашні новини. Та ось лунає дзвінок, і ми поспішаємо до класу.
Я дуже люблю своїх учителів і шаную їхню мудрість. Кожен урок не схожий на інший. З учителями у клас приходить якийсь новий непізнаний світ. Коли ми бачимо усміхнені очі вчителя, наші серця починають битися частіше, а якийсь невидимий двигунчик рухає наші олівці та ручки. Інколи час збігає так швидко, що нас дратує дзвінок на перерву.
А які милі нам ці короткі перерви! Чого тільки не встигаємо упродовж них зробити: і пошептати на вушко подрузі, і забігти у бібліотеку, і вкусити печеного пиріжка або просто побавитись іграшкою.
Інколи чуємо, як учні нарікають, що у школі їм скучно. Я з цим не згодна. Адже ми - частинка школи. Від нас залежить, чи буде шкільне життя цікавим. Якщо бути уважним на уроці та розумно активним на перервах і після уроків, то й не зауважиш, як минають шкільні дні. Напевно, окремим учням ліньки покумекати, як знайти себе у шкільному вирі. Але я впевнена, що у школі мені завжди буде добре і цікаво...