Але найголовніша біда української мови та її ворог — це суржик. Само це слово означає мішанину різних видів зерна та борошно з цього зерна, а також взагалі борошно низького гатунку. Але у відношенні саме до мови не можна стверджувати, що це просто суцільна мішанина слів різних мов, і більш нічого. Суржик живе і розвивається за своїми законами: українські слова приймають дивовижні мовні форми, бо підкоряються правилам російської граматики та стилістики, змінюються за цими правилами, вживаються у невірному значенні.
Тому суржик — це не запозичення з інших мов, що є цілком закономірним та природним процесом. Взаємопроникнення мов неминуче відбувається у історичному та культурному просторі, особливо коли культури та мови близькі. Але іншомовні слова, вирази, якщо вони не вживаються бездумно, зі зневагою до мовних норм, — тільки збагачують мову.
Суржик — справа інша. Мовні покрути збіднюють таку могутню, таку красиву, таку багату українську мову, яка має досить лексичних художніх засобів, щоб можна було висловити будь-які думки, почуття, описати що завгодно, намалювати будь-яку картину.
Хтось називає суржик штучною мовою. Але я вважаю, що це не зовсім так. Все ж таки суржик не створювали навмисно, хоча це й специфічна мова, мовний феномен. Він виник природним шляхом і навіть має певні різновиди. Існує, наприклад, київський суржик та одеський суржик.
Але не раджу плутати розмовну мову та суржик. В будь-якій культурі літературна мова та її розмовний варіант відрізняються один від одного. Різні соціальні та професійні групи мають свій жаргон. Всім відомо, що у компанії підлітків спілкуються однією мовою, а у середовищі лікарів, шахтарів або юристів — іншою. Будь-яка група людей, об’єднаних спільним родом діяльності, має свої влучні слівця, боротися з якими можна з таким самим успіхом, як Дон Кіхот бився з вітряками.
"Ось ми і виросли" як би це сумно не звучало, але так воно і є. Коли ми були малими, всі рушення за нас приймали дорослі, а зараз вже час за розум братися і нам, та вирішувати усі наши проблеми самим.
Як то кажуть "Без труда, не виловиш і рибку із пруда". Якщо ми і далі будемо сидіти на одному місці в очікуванні того що, все замість нас зробить хтось інший, то всі наші прекрасні мрії ніколи в житті не здійсняться, бо окрім нас самих, воно нікому не потрібно.
Я вважаю, що кожна людина має місце в своєму житті для подвигу, хай це буде маленьке діло, але ти знаєш що ти приклав усі свої зусилля, знання та любов до цього діла, спочатку краще починати з чогось малого, а далі буде більше.
Для того щоб якомога краще розвиватися, та досягти свої цілей можна вчитися не лише у наших українських поетів, також і в зарубіжних, бо в їх творах також дуже багато цікавого та корисного, але пам'ятайте " чужому научайтесь, й свого не цурайтесь" .
Якщо ти будеш робити все для своєї цілі з любов'ю та гарним бажанням, а не так що робишь, аби було. Так ніхто не робить, як кажуть"що посієш, те й пожнеш" якщо робити як-небудь, то гарного результату можеш навіть і не чекати, для успіху потрібно прикладати багато зусиль.
Аби де ти не був, завжди повертайся до рідного дому.
Купи собі курку, гуску, абощо...
- Хлопці, ви не курите? - Ні, або що?
Коли позичав – знаю, а коли віддам – хтозна!
Хто зна мої проблеми, Хто зна мої думки, Хто зна, наскільки швидко летять мої роки?
Він думає, що для нього фабрику збудують. Аякже, чорта пухлого дочекаєшся!..
А як же важко було працювати селянам!
Чимало літ перевернулось, Води чимало утекло.
Чи мало літ пройшло, чи багато - вернулася дівчина додому.