у мене вдома вже два роки живе сухопутна черепаха люся. на сімейній раді ми вирішили, що не будемо її садити в акваріум або в якусь коробку, адже тварині, як і людині, потрібна свобода. люся у нас дуже волелюбна черепаха. вона повзає, де хоче і спить, коли захоче.
коли люся хоче їсти, вона виповзає на середину кухні, підводиться на передні лапи, витягає голову і крутить нею по сторонах. якби вона вміла говорити, вона б сказала: «люди, ви не бачите, я голодна! » люся дуже любить капусту, яблука, моркву і сиру картоплю.
одного разу вночі я вийшла на кухню попити, не включила світло і ледь не наступила на черепаху. я дуже злякалася, навіть підстрибнула, а люся проповзла мимо, не звернувши на мене жодної уваги.
повзає люся дуже швидко, зовсім не як черепаха. якщо у неї є якась мета і вона до неї прагне, за нею не наздогнати. іноді вона де-небудь ховається, і ми її всією сім’єю розшукуємо. у такі хвилини ми шкодуємо, що наша люся не вміє вимовляти які-небудь звуки (наприклад, гавкати, нявкати або щось ще).
а навчила мене люся доброти . турботи про когось опруч себе . тому,хто цього потребує. навчила цінувати дружбу .
моя люся дуже розумна і красива черепаха, і я її дуже люблю!
можна підставити іншу тваринку
З багатьох античних міфів мене найбільш вразив міф про Прометея, який вкрав у богів вогонь, щоб передати його людям, і міф про Ікара, першу людину, що знялась на крилах у небо. Він змайстрував собі крила з пір'я, склеєного воском. Ікар піднісся занадто близько до сонця, і сонце розтопило віск крил, від чого Ікар упав у море й потонув. Образ, Ікара заполонив мої мрії. Я мріяв зробити з чогось крила, злізти на Успенську дзвіницю та й плигнути з неї на тих крилах. А ще ліпше вигадати таку машину, що підіймала б тебе на крилах з землі, тоді можна було б спробувати політати. Якщо люди й підіймалися досі в повітря, то тільки на повітряних кулях. І мрії лишалися мріями...Десь 1909 року стали писати в газетах, що вигадано гвинт, який всвердлюється в повітря, такий гвинт, чи пропелер, доданий до видовженої повітряної кулі, створив за кордоном дирижабль. В газетах та журналах можна було прочитати про перші літальні машини — аероплани й відважних людей — авіаторів, що знімаються в повітря на тих машинах. Досі невідоме слово "авіація" так зацікавило великих і малих, що, коли до міста приїхав лектор, який мав розповісти про таємниці літальних машин, в залу важко було протовпитись. Лектор оповідав про польоти американців братів Райт, про успіхи французького авіатора Блеріо і продемонстрував літання маленького пропелера. Пущений з спіральної залізної палички, пропелер пролетів половину зали. Незабаром такі пропелери стали продавати як іграшку по крамницях. Нас, дітлахів, уже не вабили тепер паперові змії; тепер кожний із нас мріяв придбати собі цей маленький залізний пропелер. Через рік мені пощастило побачити і саму літальну машину.
Влітку 1910 року мати поїхала зі мною до Харкова в гості до родичів. Дітей у тих родичів не було, мене познайомили з сусідським хлопчиком Вітею, моїм однолітком. Вітя охоче водив мене по харківських вулицях, де що не крок, то й побачиш якесь чудо великого міста. Я витріщав очі і на конку, і на трамвай, і на автомобілі, яких ще зроду не бачив. А в неділю він повів мене за місто глянути на таке, що навіть і йому було первиною. Ще в суботу він таємничо прочитав мені наклеєну на паркані афішу, в якій повідомлялося, що відомий спортсмен і улюбленець публіки Уточкін буде демонструвати польоти на літальній машині на іподромі, де звичайно бували кінські перегони.
Зі спогадів своїх батьків я знаю, що раніше, у радянські часи, їм розповідали, що суспільними класами є робітники та селяне, а інтелігенцію називали зневажливим словом " ". Тобто це не клас, а так... щось невелике або неважливе. На щастя, часи змінилися, і людей, що працюють більше мозком, ніж руками, поважають. Я не хочу сказати, що робітники або селяне менш важливі, ніж люди розумової праці - звісно, ні. Для суспільства всі класи важливі. Але внесок вчених, письменників, керівників, навіть акторів та художників важко переоцінити.
Справа не тільки в тому, що іхня праця потребує неабияких знань та вмінь. Я вважаю, що інтеллігенція - це люди, які надають всім іншим приклад, яким повинна бути гідна та благородна людина. Розумна та освічена людина, на мій погляд, ніколи не буде ані агресивною, ані фанатичною. "Є дві думки - моя та помилкова" - це не про інтелігента.
Інтелігентна людина завжди знає, що у різних людей буде різний поглад на ті ж самі речі або явища, тому вона не буде відстоювати свою точку зору за будь-яку ціну - бо знає, що їх може існувати багато. Інтелігентна людина не буде категоричною - хоча б тому, що категоричність суждень є ознакою невеликого розуму.
Крім того, інтелігент ніколи не буде зневажати інших людей, бо людська гідність для нього дуже важлива. Якщо хтось принижує людину тільки тому, що вважає її нижчою за себе, це - не інтелігент, ким би він не працював. Тому інтелігентних людей можна назвати людьми духу. Вони нам всім доводять, якою повинна бути справжня людина, до чого нам всім треба прагнути.