Є такий вислів"життя-біль",але чи вона так?Навіщо нам жити?У чому сенс життя?Ці питання задають дуже багато людей кожного дня.На мою думку ми живемо для того,щоб чогось добитися у цьому житті.Під словом "чогось" я не маю на увазі матеріальне збагачення чи егоїстичні прагнення,а саме бути такою людиною якою б поважали їнші.Адже у цьому "забрудненому" світі є дуже мало людей які могли б до ншим не чекаючи від цього користі.Саме люди які готові до у любу хвилину,які є добрими не егоїстичні- це люди з великої літери.Адже ми створені0,щоб допомагати один одному та доповнювати риси один одного.На мою думку у житті не є саме головніше матеріальне збагачення,томущо гроші пропадуть,а ось ті духовні цінності ніколи.Тому на мою думку сенс життя-це стати такою людиною,якою б всі пишалися!
Раніше я завжди пов"язувала пори року із подіями, котрі відбувалися у моєму житті. Ось наприклад, декілька років назад я обожнювала літо, бо в цей час народилася. Пізніше мені стала подобатися осінь, бо я завжди могла зробити восени чудові фото природи!=) Ще пізніше я стала любити зиму, бо саме взимку, перед Новим роком, я вперше закохалася... І чомусь я завжди недолюблювала весну... Мені здавалося, що то така порароку, коли розтає сніг, і всюди одна грязюка і вода... Чомусь раніше у мене були дуже несимпатичні асоціації із весною... Але... Пройшов час... Я подорослішала, і вже не так тішуся літом і своїм Днем Народження... Вже і осінь не тішить мене своїми жовтавими барвами, бо я знаю, що за усією цією золотою пишністю прийде холод... Пройшов ще якийсь час, і перше кохання минуло, настав біль і смутоквід утрачених ілюзій... Залишився лише холод... І відчуття самотності... А от весна... Помітила, що я закохалася у цю пору року... Лише вона проявила до мене свою прихильність і дозволила радіти її подарункам, милуватися її красою і чудесами... Саме цей час несемені післятривалого холоду якусь надію, віру у краще... Погодьтеся, коли ми гаємо за пробудженням природи, то не можемо залишитися байдужими до життя... Ми хочемо жити, закохуватися і радіти, сміятися івідчувати... Тепер я найбільше люблю весну... І не лише тому, що вона допомагає розквітнути усохлому серцю... А ще і тому, що це прекрасна пора року, пора квітів і усмішок, життя! Погоджуєтеся?
Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прізвище — Кандиба). Народився він в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював у Харкові та Києві (1909 — 1919). У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олеся — "З журбою радість обнялась”, що принесла славу молодому поетові. В наступні роки з'являються нові збірки — "Поезії. Книга II” (1909), "Поезії. Книга III” (1911), "Драматичні етюди. Книга IV” (1914), "Поезії. Книга V” (1917).Не набувши чітких політичних орієнтирів, Олесь після Великої Жовтневої соціалістичної революції опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Настрої пригніченості, нудьги і самотності наповнюють першу "закордонну” збірку віршів Олеся — "Чужиною” (Відень, 1919). "В вигнанні дні течуть, як сльози...” — такими словами розпочинається один з перших віршів книги. Невдовзі, у 1921р., виходить "Перезва” — збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичні принципи емігрантської громади. Збірку (з'явилась у світ тільки перша частина її) поет видав під псевдонімом. Верховоди емігрантських кіл стали на перешкоді публікації нових віршів такого характеру. Почуття людини, позбавленої рідного дому, поглиблюються. В одному з віршів поет уявляє себе мертвим, але похованим в рідному краю, проте доля вигнанця гірша, ніж доля мерця.
