Неможливо постійно жити у світі насильства, де кожен намагається піднятися за рахунок інших людей, вдаючись до найрізноманітніших чорних справ. Це губить душі людей, робить їх байдужими один до одного, навіть жорстокими. А чи виправдано це? Адже раніше ми пишалися тим, що ми є людьми, гуманною нацією, яка ніколи не завдасть шкоди слабшому. Виявилося, що то були лише слова, зручні гасла, що прикривали вовчу сутність людства. Невже зараз для нас стало актуальним страшне гасло: "Людина людині вовк"? Тому й б'ються усі за краще місце під сонцем, не озираючись ні на дітей, ні на слабких, ні на що... Усі дуже впевнено підтримують один із законів Чарльза Дарвіна: "Виживає сильніший". Це називається "природний відбір", у якому немає місця людям, в серцях яких залишилися жити добро, любов, взаємоповага, милосердя. Бо вони не втримаються на хвилях безжалісного відбору, не виживуть у вовчому світі. Тому й дивляться з екранів телевізорів на маленьких дітлахів не милий ведмедик Вінні Пух, а страшний Робокоп чи Термінатор, які ані хвилини не можуть прожити без стрілянини та бійок. Це страшне породження нашої дійсності, від якої ніде неможливо сховатися.
Скласти діалог між бабусею і онуком, які мріють посадити навколо свого будинку сад, пропоную так: - Бабуню, а давай біля нашого дома насаджаємо квітів та дерев. - Та я б залюбки, онучку, проте мені вже важко поратись на городі. - Так я до тобі, бабусю! - Добре, онуку. А яких квітів ти хочеш? - Мабуть, чорнобриців, петуній та ромашок. - Яскрава в нас буде клумба. А дерев яких? - Вишень та яблук. Хочу справжній сад! - Домовились, онучку, завтра відправимось за саджанцями та насінням. - То ж до завтра! - До завтра!
На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі проливається кров найщиріших патріотів. Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів. Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
