Кульбаба знають всі. Жовті розсипи його квіток зустрінеш весною в саду, на вулиці, біля доріг, на лісових галявинах. Рослина любить однаково і сонечко, і тінь. Його топчуть люди, їдять тварини. А кульбаба росте собі і росте — гордий і витривалий. Зустріти кульбаба можна майже по всій території Росії, за винятком Арктики, високогір’їв і пустельних районів. Цвіте рослина в квітні-червні. Пізніше — у другій половині літа гається вторинне цвітіння. Всі знають голі довгасті виїмчасті листя кульбаби, зібрані в розетку, його довгі порожнисті квітконоси з великими кошиками золотисто-жовтих квітів. Але далеко не всі знають, що це рослина вже давно числиться в списках зеленої аптеки. Його сік застосовував ще Авіценна. У Стародавньому Римі використовували кульбабу для виведення веснянок і «печінкових» плям на шкірі. Не забували його і в середні віки. В даний час в якості лікарської сировини медицина використовує корінь кульбаби: М’ясистий, стрижневий — він служить рослині для відкладення запасів поживних речовин.
Коли я був маленьким ми з мамою були у селі. Вона повела мене помилуватися природою. Спочатку ми йшли дубовою посадкою.Потім я побачив білу поляну.Я підбіг ближче і поринув у щось пухнасте і м»яке.То були кульбабки.Я наклонився подивитися на квіточки ближче.В них були шапочки з легких пушинок. Тоді дмухнув вітерець і вони полетіли .Як же це було красиво!Нас вкрило неначе снігом серед літнього лугу. Ми ще довго гралися дмухаючи один на одного.Той кульбабковий пух лоскотав мене і мені було смішно та радісно.
