Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вивчає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори юнацтва. Це переломний момент.Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замислюється про самовиховання, як правило, час уже втрачено. Я вважаю, що самовиховання спочатку повинне направлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.Самовиховання спрямоване на створення людиною самої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості проходить безболісно, навпаки — немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхувальний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам’ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вважаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: “Я виховав себе сам”.
Я давно мріяла про літній відпочинок в Карпатах.Що може бути кращим? Гірські струмочки з кришталево чистою водою,що безперервно біжать своєю маленькою дорогою і дають змогу втамувати спрагу усім мандрівникам,що завітали в гори.Зелені смереки,сосни,ялини-красуні карпатських лісів,тільки ступив на поріг цнотливої природи одразу відчуваєш дивовижні запахи карпатських трав і вічно зелених дерев.Груди наповнюються свіжим повітрям,а душа натхненням.Хочеться поєднатися з природою на віки,жити з нею в гармонії і злагоді.Тільки в Карпатах відчуваєш себе справжньою людиною яку створила матінка природа.Можна збирати гриби,ягоди,кататися на велосипедах,здійматися на вершини,відчути щось неперевершене та вічне.
Живемо ми в селі , великому , гомілковому , у мальовничій мистевості. Біля села тече річка Мжа , з одного її боку - пасовища , з іншого - ліси . Село , розтягнуте вздовж річки , одним своїм краєм майже заходе в ліс . З раннього дитинства ми с братами ходимо до лісу , він наш вірний друг і годувальник .Влітку ягоди достигають - малина, ожина , терен , восени по гриби збираемося .Яких тільки грибів немає : рудуваті маслюки й лисички , поважні боровики . Всі вони дуже смачні , тільки треба їх правильно готувати , як наша мама.
