Ми знаємо, що Велика Вітчизняна Війна - це найстрашніша війна. Скільки жертв! Скільки спалених міст, селищ і сіл! Взяти, наприклад, історію білоруського села Хатинь, яке було спалено дотла разом з жителями села. На цій війні дітям з міст довелося встати за верстати на заводах, на місця своїх братів і батьків, що пішли на війну. Не доїдаючи і не досипаючи, діти стояли біля верстатів і випускали снаряди для танків, гармат. Сільські хлопчаки та дівчата йшли в ліс і ставали партизанами. Підривали німецькі ешелони з військовою технікою і ризикували життями, перебуваючи в стані ворога, добуваючи цінну інформацію для партизанів. Дуже важко довелося дітям воєнної доби. У мене прадід - ветеран війни. Він воював всю війну і дійшов до Берліна. Воював артилеристом. Правда, він не любить говорити і розповідати про війну. Дуже багато болю і горя він бачив. Дуже багато втратив друзів на фронті. Сам він теж отримав важке поранення. У нього немає половини стегна, але він до цих пір тримає поставу, хоча ходить за до тростини. Я дуже пишаюся своїм прадідом. Бажаю йому довгих років життя. І хочу, щоб довго жили наші ветерани.
Пропоную скласти таку розповідь про Ніну Матвієнко:
Ніна Матвієнко - співачка, народна артистка України. Ніна Митрофанівна - це справді легендарна жінка сучасності. Ніна народилась у 1947 році у бідній родині. Дівчинка пасла худобу та один рік навіть ходила у найми. Коли їй виповнилося 11, дівчинку відправили до інтернату. Після закінчення інтернату, дівчина пішла працювати на завод. Проте її хист помічали всі, тому вона невпинно намагалась спробувати себе у співі. Ніна Митрофанівна вступила до хору і Григорія Верьовки. Саме там почалась її кар'єра. Співаючи в хорі, вона паралельно навчалась в Київському університеті. Хор був лише початком. Часи минали, жінка ставала популярною. Її автентичний спів впізнавали в Канаді, Мексиці та США, де вона гастролювала. Сьогодні Ніна Матвієнко не припиняє займатися своєю улюбленою діяльністю, то ж її співи можна почути на радіо, телебаченні та в інтернеті.
Ось ми і потрапили на цю мальовничу та простору галявину, від постійного відвідування тут трішки прив'яла трава, але це завсім її непсує. Посередині галявини стоїть притихла берізка, вона здається такою витонченою та сумною. Навколо пожовкле листя, воно встелило всю землю, і здається що сам художник розілляв тут палітру з жовтогарячими красками. Ось насунуси кучеряві хмари і з'явились дощові краплинки, вони теплі та привітні, дощик вкриває рослинки і стікає по листочках наче сльози. Настала тиша, тільки листя шелеститі під тиском краплинок дощу. Зіпсував тишу дятел, влаштувавши стукіт на старому самостійному дубі, напевно робить хатинку щоб в ній могла словатись від дощу білка. Дощик зупинився і сорока білобока вирішила заспівати свою пісеньку, почувши це коник вирішив її підтримати та застрекотати разом з нею.
