КОРІНЬКорінь слова - це головна частина слова, спільна для всіх споріднених слів (сад- садок - садівник).Звуковий склад кореня, як правило, однаковий, але іноді внаслідок чергування звуків він частково змінюється (воля® вільний, ход® вихід).Корінь є носієм речового значення слова, що відображає щось в об'єктивній реальності. Він обов'язково присутній у кожному слові. У споріднених словах корінь об'єднує їх понятійним змістом, хоч вони можуть належати до різних частин мови.Значення кореня в гнізді споріднених слів уточнюється і конкретизується за до словотворчих суфіксів і префіксів, які без кореня вживатися не можуть.ПРЕФІКСПрефікс (від лат. prae - попереду і fixus - прикріплений) - це частина слова, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм. Словотворчий префікс змінює лексичне значення слова (друкувати® надрукувати, глядач® наглядач).Формотворчі префікси можуть використовуватись для утворення нових форм слів: робити® доробити (доконаний вид дієслова), видатний® найвидатніший (найвищий ступінь порівняння прикметників).СУФІКССуфікс (від лат. sufficus - прикріплений) - частина слова, що стоїть після кореня і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм:мудрий + -ість® мудрість; гора + -ськ® гірський.Формотворчі суфікси використовуються для створення інших граматичних форм, напр., минулого часу дієслова (співати® співав).Суфікс видозмінює, уточнює лексичне значення кореня і одночасно оформляє разом із закінченням передсуфіксальну частину і все слово, відносячи його до однієї із самостійних частин мови (напр., слова казка, двійка належать до іменників, тому що їх корені каз-ати, дв-а граматично оформлені іменниковим суфіксом -к- і закінченням жіночого роду називного відмінка однини -а).ЗАКІНЧЕННЯЗакінчення- це змінна частина слова, яка стоїть найчастіше в кінці слова, вказуючи на відношення з іншими словами у словосполученні і реченні: далек(ий), коханн(я).Закінчення змінює лише форму слова, не змінюючи його лексичного значення: земл(я), земл(і), земл(ею), на земл(і).Закінчення може бути нульовим, тобто не виражене звуком.ПОСТФІК кс (від лат. postfixus- прикреплений після)- частина слова, що стоїть у кінці слова після закінчення і служить для утворення нових слів чи нових форм (скажи- скажи-но; кохати - кохатися).ОСНОВА СЛОВАЧастину слова без закінчення називають основою. Основа слова може складатися лише з одного кореня (ліс, пора), із кореня і суфікса (гір-ськ(ий), із кореня та префікса (при-клад), префікса, кореня і суфікса (за-земл-ен(ий).Усі слова діляться на слова з непохідними основами (від них утворюються інші слова) і слова з похідними основами.Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, тому збігаються з ними і не розчленовуються на частини (чорн(ий).Похідні основи, які мають у своєму складі, крім кореня, ще одну чи більше словотворчих частин (суфікс, префікс, постфікс), розчленовується на частини (сад-ів-ник).
Одного разу посадили великий новий ліс: дуби, липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур’яни між ними – швидко. Не давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди як бур’янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур’яни, бо залишать їх без сонця. Так і зробили. Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур’яни, але й іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати берізки. Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів. Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинилися лісоруби, завмерли від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами. Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду. Гарна береза, та все ж наймальовничіша вона восени, коли кожний її листочок виблискує, наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть «Золота береза».
Як краса врятувала берізку Одного разу посадили великий новий ліс: дуби, липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур'яни між ними - швидко. Не давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди, як бур'янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур'яни, бо залишать їх без сонця. Так і зробили. Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур'яни, але й іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати берізки. Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів. Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинились лісоруби, завмерли від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами. Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду. Гарна береза, та все ж наймальовничіша вона восени, коли кожен її листочок виблискує, наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть "золота береза".
