Хованки
Одного разу у мене на дни народженни сталася невеличка пригода. Я с друзями пишли грати у хованки. Ой весело було! Але ж увесь час шукала саме я . Обравши подругу шукачем ,уси пишли ховатися. Хто куди: Василь до шафи, Иринка пид диван, Оля за тумбочкою. А я особлива заховалась у комод та прикрилась одежею.Оскильки комод великий, а я була маленька, мене там побачити було неможливо. Через хвилини 3 усих знайшли, але не мене. Мени було смишно) Вони бигали по квартири та шукали мене, а я все лежу. ПРойшло багато часу, хвилин 20, а вони все шукають. У мене вси боки занемили, аж доки я не видчула запаху маминих духив. Я вважала що то мама мене же шукае, та ни. З*яувалося що я розлила мамини улюблени духи. Отож морока була! Все ж таки мени довелося вилизти звидти. Мама покричала на мене трошки, та й заспокоилася. А мои друзи сказали що николи не знайшли б мене.
=)
Раненько Дзвiночка бачить хлопчик, вiн зворушуэться красою квiтки. Вiн не може вiдвести очей вiд Конвалiи. Хлопчик простягаэ руку, щоб зiрвати квiтку.
А квiтка йому шепоче:
-Хлопчику, навiщо ти хочеш мене зiрвати?
-А ти менi дуже подобаэшся. Ти дуже гарна, - каже хлопчик.
-Добре, - зiтхаэ Дзвiночок Конвалiи. - Зривай. Тiльки перед тим, як зiрвати, кажи, який я гарний.
Дивиться хлопчик на Дзвiночок Конвалiи. Квiтка справдi чудова. Вона схожа на ранкове небо, й на блакитну воду ставка, й ще на щось дивовижно красиве. Хлопчик все це вiдчуваэ, але висловити не може.
Вiн стоить бiля Дзвiночка Конвалiи, зачарований красою квитки.
-Рости, Дзвiночку, - тихо шепотить хлопчик.
-Привіт, Дмитро!
-Добрий вечір!
-Щось сталось?
-Мене Сашко запросив кінотеатр, а я йому відмови. Хочу сказати йому пробач, не ображайся на мене.
-Зрозуміло, але він вже там.
-Тоді я побіг.
Коли я вже підїхав до театру там була велика черг. Я вийшов з транспотр та почав проходити с крізь чергу.
-Пере сказав я Сашкові,- будь ласка не гнівайся на мене.
-Добре! В мене так і залишився один квиток. Підемо раз!-у відповідь він.
-Гаразд.
І ми разом пішли.