Багато людей замислюються над проблемою людського щастя, адже так природно його палко бажати. Ми маємо змогу ігати останнім часом тенденцію підвищеної уваги до матеріальної сторони життя людини.
Так, усі хочуть мати гарний одяг, взуття, смачно й корисно харчуватись та користуватися вдома всіма можливими досягненнями науково-технічного прогресу. Ці прагнення є абсолютно нормальними, але хіба лише вони визначають щасливе майбутнє?
Є ще щось, що неможливо виразити словами, але що не менш необхідне для повноцінного життя людини. З самого дитинства нас навчають любити, цінувати та поважати людей навколо. Недаремно говорять, що як ти ставишся до людей, так і вони почнуть ставитись до тебе.
Мало кому сподобається спілкуватись із грубою, невихованою людиною, а з приємним, уважним співрозмовником — будь-кому. У кожного із нас є сумління, тобто те, що не дає нам чинити необачно, погано, зробити щось, що матиме на когось негативний вплив.
Духовні цінності людини — це все те, що робить нас кращими, щасливішими, тобто повноцінними особистостями. У житті людини вони займають не менш важливе місце, ніж матеріальна сфера. Так, духовне очима не побачиш і рукою до нього не доторкнешся, але не бачити його — це страшенна помилка.
Світ, у якому духовне, культурне життя людини стоїть поряд із матеріальним забезпеченням — це світ щасливий, урівноважений, тобто такий, що матиме великі успіхи й широкі можливості в майбутньому.
Объяснение:
Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв’язувалася вишитим фартухом і вилазила на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну ось і зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімната освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята, потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'я лизало своїм язиком челюсті.
Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було цікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати призупиняла роботу, будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши, батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламати широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв паркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх ще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок. Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувала опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клала паляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навіть не встигав уволю надивитися.
Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку, що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до печі. На лопату клали капустяний листок, змащений олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле тісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені челюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й моя паляничка.
Объяснение:
Спишіть, поставте, де потрібно дефіс
Село Оленівка, очі- волошки, однолітки- пастушки, ріка Буг, Дніпро- Славутич, Петренок- льотчик, місто Тернопіль, цар- місяць , лікар -хірург, Котик -Воркотик.
2)Відредагуйте словосполучення.
Дякуваті водієві, об одинадцятій годині, у ліс по гриби, вибачити товаришеві, хворіти на грип,за законами природи, брати участь, за власним бажанням, підручник з літератури.