Зовсім не знав Петро, що й робити, що принесе йому затрашній день, який знайде він вихід з цієї складної ситуації. [], (що), (що), (який) - складнопідрядне речення з кількома підрядними з'ясувальними, з послідовною підрядністю.
Нещодавно я прочитала книгу німецького письменника Отфріда Пройслера " Крабат". Ця книга мене неймовірно вразила. В ній розповідається про хлопчика Крабата, який потрапив на чарівний млин. Там живуть і працюють 11 таких самих як і він мірошниченків. Вони мелють зерно цілий рік, але на Різдво всі стають сумними і замкненими в собі. Крабат спочатку не розуміє, чому? Але потім він дізнається, що майстер має угоду з Смерттю і кожного року має вбивати одного учня заради свого безсмерття. Крабат втрачає свого друга Тонду і на наступний рік хтось ще має померти. Він дізнається, що це можна зупинити. В ніч на 1 січня його дівчина прийшла до млина і обрала його, перекинувшогося на ворона серед таких самих воронів. Так майстер помер, а Крабат і його друзі змогли піти з млина. Мені подобається цей твір, бо Крабат став для мене прикладом мужності і хоробрості. Я знаю, що у цього письменника є ще багато творів і я з нетерпінням чекаю шансу прочитати їх.
Вона стоїть і дивиться на мене. її погляд м'який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом. Від неї йде доброта і ще... ще якась безпомічність. Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність. Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, коли я принесу зі школи . «10», вони зелені-зелені, коли не помию посуд, вони сірі, з гіркими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняться, вони виграють якимось неземним світлом. Моя матуся дуже весела, дотепна, жвава. Вона полюбляє одяг спортивного стилю. Джинси і светр — її найулюбленіші речі. Вся її постава видає людину енергійну. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране в «хвостик», кумедно підстрибує. Я дивлюсь на матусю і радію, що в мене така добра, стильна, сучасна мама. Просто найкраща в світі!
