Лісова куниця – сутінково-нічна тварина. Веде напівдеревний б життя, їсть білок, мишоподібних гризунів, комах, птахів, лісові плоди, зайців. Полює і на молодих козенят. Найкращі сховища має в дуплах, на висоті двох-шести метрів. Приводить від двох до восьми, частіше три-п’ять куничат. Линяє весною й восени; уже в лютому шерсть грубішає, тьмяніє, а у квітні, з голови до хвоста, відбувається заміна зимового хутра на літнє.
Злякана, вона миттю стрибає на дерево, з ялини на ялину, з вільхи на вільху, з осичини на осичину; летить по верхах – і миттєво щезає. Куниця частіше днює в завалах хмизу.
Звір, що ввібрав у себе мудрість і гнучкість змії й недосяжну красу зірниці. Звір, уподібнений часові звичкою причаюватися й уникати людини, цей звір викликав у тебе таку ж цікавість, як і потаємний, стрімкий, невловимий руками час
- Так.
- Це Михайло, шкільний приятель Сашка. А можна його до телефону?
- Нажаль, Сашка немає – він зараз на тренуванні з футболу.
- Тренування проходить у нашій школі?
- Так. Воно закінчиться десь за півгодини.
- Дуже добре! То я зустріну його біля школи. Я маю повернути йому енциклопедію з історії, яку він позичав мені два тижні тому. Я захворів і не ходив до школи цей час, тож не мав змоги віддати книгу і подякувати.
- Зрозуміло. Сашко після тренування піде прямо додому, тож ти теж можеш підійти одразу сюди.
- Дякую, але я не знаю точно, де ви живете, тому я краще перестріну Сашка біля школи. А якщо раптом ми не зустрінемося, перекажіть йому, будь-ласка, щоб він мені передзвонив.
- Добре, Михайле!
- Дякую Вам!
- Нема за що.
- До побачення!