Батьківщина Де ви народились? Де виросли і почали ходити до школи? Як називається ваше село, селище чи місто. Адже це і є ваша маленька батьківщина. А якщо зібрати маленькі батьківщини всіх дітей краіни - вийде одна велика Батьківщина. Як називається наша Батьківщина? Яке місто є її столицею?
- Мамо, а куди ми йдемо? - Ми йдемо, доню, на прогулянку до прекрасного місця - нашого парку. - Ой, як гарно. А що ми там робитимемо? - Будемо дихати свіжим повітрям, фотографуватися. - Тату, а можна там покататися на атракціонах? - А ти не боїшься, дитино? - Ні, мені дуже хочеться. - Якщо хочеться, то будеш кататися. - Ура! Як добре! Мамо, а хочешь зі мною? - Добре, донечко. Ой, дивись яка білочка пробігла. Бачиш? - Так, так, бачу, он вона на дерево пригає. Дивно так, вона така спритна. - Вона така, бо людей боїться та багато часу шукає собі їжу, тому їй потрібно багото пересуватися. - А я не хочу, щоб вона мене боялась. Дай мені горішків, я її кормити буду. - Дивитсь, сонечко, вона тебе не боїться. Як гарно! - Тато й мамо, мені так подобається. Давайте сюди приходи часто. - Добре, доню, а зараз ходімо далі.
Выбери несколько себе предложений.Думаю, що недарма мову називають душею народу. Як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. І вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. Хто ж винний у тому, що велика частина населення України розмовляє російською мовою? Хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? І чи потрібно шукати винних?
1994 року я йшла «перший раз у перший клас». І, до речі, у клас, де викладання велося українською мовою. Не буду приховувати того, що деякі знайомі моїх батьків, довідавшись про це, крутили пальцем біля скроні і називали мене «нещасливою дитиною». А я тим часом жваво читала вірші і розповідала правила з математики найчистішою українською мовою. І зовсім від цього не страждала. Не страждаю і зараз, адже я, як і раніше, навчаюся в класі, де викладають українською. З мамою, батьком і друзями я розмовляю російською мовою, з бабусею і дідусем — українською. Ніяк не можу зрозуміти, яка ж мова мені рідна... Вони обидві мені однаково дорогі. І тією і іншою я відмінно володію. І та і інша мені подобається. Так яка ж для мене рідніша, ближча? Треба розібратися. Отже, за національністю я українка, тобто, за логікою речей, моя рідна мова — українська. Ні, мабуть, без російської я не можу жити. Тоді, напевно, російська і є рідною? Але й українську я люблю і вважаю її зовсім не гіршою за російську. Я не можу відмовитися ні від тієї, ні від іншої. Та й навіщо? Відмовитися від російської тільки через те, що Україна тепер незалежна? Або відмовитися від української через те, що хтось вважає її «непрестижною», чи що? Українська — офіційна мова нашої країни, і це добре. Але багато хто звик розмовляти російською, і це, на мій погляд, зовсім не погано.
Українську мову століттями принижували, придушували і навіть оголошували «неіснуючою». Але вона витримала всі випробування. Знову наш народ знайшов її і тепер вже точно не втратить. «Співуча українська мова» звучить з динаміків магнітофонів і телевізорів уже майже нарівні з російською. Активно зараз розкуповуються і книги українською. І нехай хтось соромиться її. Це проблеми людини, а не мови. А особисто я не хочу кривдити ні тієї, ні іншої. Для мене обидві ці мови рідні.
