Объяснение:
Моє село
Маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добр роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвінковими...
Вітька + Галя або повість про перше кохання” аналіз твору Валентина Чемериса викладено в цій статті.
“Вітька+Галя” аналіз Жанр – автобіографічна гумористична повість Тема: розповідь про життя і пригоди школярів із села Великі Чаплі: дружбу і перше кохання, вірність і перший поцілунок, дуель і перше побачення. Ідея — поетизація щирості й неповторності перших юнацьких почуттів. Распродажа остатков со склада. Головні герої: Вітька Горобець, Федько Котигорошко, Галя Козачок, Петро Білий Проблематика: Дружби (Вітька-Федько) Кохання (Вітька-Галя) Зради (Вітька-Петро) Композиція та сюжет “Вітька + Галя” «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання» складається з двох частин: перша називається «Дуель», друга — «Голуба куниця». За жанром кожна з них — це оповідання, тому що сюжет однолінійний, події відбуваються протягом короткого проміжку часу, діє невелика кількість героїв. Тому слово «повість» у заголовку потрібно розуміти як синонім до слова «розповідь», а не як визначення жанру твору. У розділі «Дуель» автор майстерно розташовує елементи сюжету. Події починаються надвечір 24 липня 1964 р., а завершуються наступного дня, 25 липня, хоч насправді охоплюють значно триваліший проміжок часу. Автор починає з епізоду, найближчого до кульмінації: наступного дня головний герой Вітька Горобець битиметься на дуелі. З ким? Чому? Навіщо у XX ст. з’ясовувати стосунки в такій застарілій формі? Ці та інші питання відразу виникають у читача і спрямовують його увагу на пошук відповідей. І поки сам дуелянт спить, автор, як у кіно, починає «відмотувати» назад стрічку подій, щоб пояснити причини дуелі. І тільки після того, як вони з’ясовані, події починають розгортатися послідовно без часових «розривів». Композиція: експозиція — розповідь про дружбу в дитинстві Віті з Галею та їхні пригоди; зав’язка — Вігя зізнається своєму другу Федькові у закоханості до Галі Козачок. Для нього самого це почуття стало несподіваним. Друзі вирішують, що Вітя має освідчитись дівчині у своїх почуттях.
Творчість Шевченка-поета - не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом - автор серії офортів "Живописна Україна", автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на десять років вирвало Кобзаря із мистецького оточення, позбавило змоги плідно працювати і як поету, і як художнику. Та, попри все, Шевченко працював і на засланні, створивши глибоко правдиві твори.
До Другої світової війни у Харкові, на той час - столиці України, знаходилась Картинна галерея творів Т. Г. Шевченка. По війні твори Кобзаря було передано до Києва, а у Харківському художньому музеї лишилось лише кілька робіт. Одна з них - малюнок коричневою фарбою "Казахські діти - байгуші". Написано його було у Новопетрівсь кому укріпленні, де довгий час служив поет. Байгуші - це казахські жебраки. Незадовго до прибуття Шевченка право жебракувати тут було надане тільки дітям до 10 років. Тому не дивно, що такі маленьк були частими гостями солдатських укріплень. На картині перед нами постають двоє малих хлопців. Один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, і жалісливу міну вже скорчив, і руки, складені "човником", благально простягнув. Менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжі, довірливо і відкрито дивиться на нас. Ми бачимо, що при розподілі одягу дітям перепали речі, завеликі для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, які ледве тримаються на худенькому тільці. Не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланні було таким же тяжким.
Твір сповнений глибокого співчуття і симпатії до героїв, як і інші роботи Шевченка, присвячені казахській темі. Ось чому казахський народ також вважає поета своїм національним художником.