- Доброго дня, Вікторе Васильовичу! (ім*я та побатьк..можеш своє написати)
- Доброго дня,Миколо! Давно не бачились!
- Так-так, пройшло вже 10 років, від закінчення школи.
- Як в тебе справи в житті? Добився своєї мети?
- Справи дуже добре! Так я поступив у вищий навчальний заклад, як і хотів, буду старатись стати юристом.
- Оо, це хороша професія, удачі тобі і надал А як у вас справи? Як ваше здоров*я?
-В мене все добре, вот вийшов вже на пенсію! А здоров*я не дуже, трохи важко ходити, і серце інколи болить.
-Знаєте, Вікторе Васильовичу, колись ви мені сказали хороші слова: " Щоб добитись своєї мети, потрібно вірити і йти в перед", я їх запам*ятав на все життя, і вони допомагають мені вірити в себе та свої сили!
- Молодець, Миколо! Успіхів тобі в житті, та досягнення своєї мети!
- Дякую, Вам теж всього найкращого, та міцного здоров*я! До побачення!
- До побачення, надіюсь що ще колись зустрінемось!
РОМАН КУРОЧКАНа крутому березі Дністра стоїть невелике село Берізки. У тих Берізках і живе учень п’ятого класу Роман Курочка. Хлопець він на вигляд не дуже показний: невисокий, худорлявий, кирпатий, з гарними темно-сірими очима. А русяве волосся на голові за літо так вигорає на сонці, що стає білим-білим. Груди і плечі вузькі.Роман був найменшим у класі. Вийдуть учні на фізкультуру, вишикуються в одну лінію, плече до плеча, то Курочка найостанніший. А коли йдуть строєм, Микола Перегуда, що був у класі найвищим, озирнеться та насмішкувато й кине:— Ей, Романе, ноги вище піднімай!І весь клас так і зайдеться сміхом.Узагалі той Перегуда не давав бідному Курочці спокою. Високий, здоровий, він, бувало, штовхне хлопця в плече:— Ти, Романе, навіть не курочка, а справжнісіньке курча.Роман мовчки зносив ті глузування Перегуди. Та й що міг сказати, коли на зріст він був якраз тому під руки. Тільки одного разу не втерпів, стиснув кулаки і тремтливим голосом сказав:— Ну почекай, ми ще з тобою поквитаємось…— і, певно, в ту хвилину Романові дуже хотілося бути більшим і сильнішим за Перегуду.Жили Роман з матір’ю на березі Дністра. Невелика їхня хата у садочку стояла над дорогою, а кінець городу спускався до самісінької води. І влітку, поки мати працює в колгоспі, хлопець усе біля річки: то рибу ловить, то ятери сушить, то весло струже або смолить свою плоскодонку. А то збере цілу ватагу таких хлопців, як сам, та все проводить з ними змагання.І тут Роман виявився таким майстром, що випередити його ніхто не міг. Він так спритно вимахував руками і перебирав у воді ногами, що й справді був схожий на прудку рибину