Осінь це дуже гарна пора року!
Кожного дня я хожу по різнобарвній доріжці. Вона складається з багатьох листочків, які мають свій особливий колір. Часто можна потрапити під золотий дождь і зовсім не боятися цього!Восени дерева одягаються в неймовірно-гарний одяг. Обрати найгарніший-це велика трудність. Особливо гарно. є зачіска берізки, яка опустила свої золотаві коси вниз, щоб всі могли милуватися цією надзвичайною красою! Також осінь має свій оркестр, а в ньому кожен листочек є дерижером. Шелести листочків створюють симфонію, яку можна слухати і слухати..
Осінь-це неймовірна пора, якою можна милуватися вічно, а обрати, що мені подобається найбільше неможливо!
ось і настала осінь. пора, яку ще називають золотою.
довкола усе змінюється. осінь, мов художниця, розмалювала дерева в жовто-червоний колір. листя поволі опадає на землю. трава висохла, стала темно-зеленою, де-не-де коричневою. птахи відлетіли в теплі краї, не чути їхнього голосного співу. горобці злітаються на червону горобину та калину.
людям осінь принесла щедрий урожай. у садах і городах доспіли овочі і фрукти.
осінь можна назвати чарівницею.
***
чарівниця осінь усе змінює на свій лад. ось зелені листочки стали жовтими. а то й зовсім червоними. як тільки пролетить вітерець, листя вкриває землю, кружляючи в осінньому танці.
хоч восени багато птахів летять в теплі краї, високо в небі прощально махають крильми. звеселяють нас горобчики, з лісів спішать синички, щоб люди себе знову змогли відчути помічниками пернатих друзів.
у садах наливаються соком пізні яблука на щедрий врожай. на поля виходять щасливі трударі, вони радіють цій порі.
по золотих деревах скачуть прудкі жовтогарячі білочки. вони не мають часу сумувати: грибів, горішків вдосталь, щоб зробити зимові запаси.
чарівниця осінь золотою палітрою навіює надію, бо потім знову настане весна.
(ох разашрась)
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Осенний лес у края гор,
Внизу виднеется селенье,
А я стою и вниз смотрю,
Туда, где жизнь в цветенье.
Там были радости судьбы,
Там в вихре танца я кружилась,
Там все следы моей борьбы,
Там жизнь, как в сказке проносилась.
Лишь поднялась я на вершину гор,
И снова голова моя вскружилась,
Я вижу только красоты своей укор,
Хотя я с истиною жизни подружилась.
Мои посеребренные виски
И глаз уже потухшие разливы,
И губ увядший красный цвет,
Все мне напоминает о любви красивой.
Как будто осень на порог пришла,
И краски жизни вдруг раскрыла
Взяла и унесла меня в пьянящие леса,
Чтобы любовью и красой я снова насладилась…