На життєвому шляху людини є злети і падіння і найбажаніші мрії завжди потребують клопіткої праці і зусиль для досягнення. Тому, на мою думку, не розумно впадати у відчай при кожному падінні. Кожен фініш - це по суті старт й існує навіть молодіжний вислів - "Іноді чорна смуга стає злітною", з яким я цілком погоджуюсь.
Відомий твір Михайла Коцюбинського " Intermezzo" є яскравим прикладом духовного відродження людини після падіння. Падіння у цьому сенсі має глибокий зміст морального занепаду душі героя під впливом міського життя. Ліричного героя охоплює втома і він не може знайти вихід із цього становища. Але на до приходить природа. Вона дає нові сили герою і він вже бадьоро починає наступний свій старт.
Багато прикладів ми також можемо знайти в історії нашого народу. Ви тільки подумайте скільки разів ми стояли на краю прірви! У нас були війни і повстання, жорстокі диктатори і голодомори. Але ми ж не здалися! Кожне випробування робило народ сильнішим і загартованішим, кожна невдача давала нові сили для продовження шляху... І ось результат: наше велика і квітуча держава, з стабільною економікою і розвинутою політикою.
Отже, кожне падіння - це новий крок, або іншими словами старт, до здійснення мрії. І я вважаю, що улюбленцем долі щастить бути не кожному і невдача загартовує людину на багато більше ніж успіх. І саме головне: вона вчить нас не допускати таких самих помилок у майбутньому.
Відповідь:
Чому потрібно творити добро? В нашому жорстокому світі сьогодні багатьом не вистачає доброти та тепла від близьких людей. Шалений темп життя вимушує людей пристосовуватись до реалій буденності. Ми не завжди замислюємося що поряд знаходяться люди, котрим необхідна наша підтримка та любов.
З раннього дитинства наші батьки розповідають нам казки, де добро завжди перемагає зло. Адже творити добрі справи набагато приємніше ніж завдавати шкоди іншим. В чому ж можуть проявлятися добрі справи і навіщо деякі люди творять добро?
Вважається, що добро завжди віддається сторицею і приносить душевну рівновагу. Деякі вважають що добрі справи необхідно робити тільки для тих хто зможе це оцінити. Але насправді робити це потрібно просто так, не чекаючи винагороди та похвали. Потрібно діяти так як хочеш щоб поводились з тобою. І ще добрі справи збільшують успішність людини. Тому що таким чином кожен може підняти свою самооцінку. Дехто робить добрі справи для того щоб стати необхідним людям.
Головне, щоб добро робилося не тому що це комусь потрібно, а просто від душі. Неможливо заставити людину турбуватися безкорисно про стареньку бабусю, яка не може дати собі раду самостійно.
Добрі справи - це не лише прояв турботи про близьких, це може бути до взагалі незнайомим людям. Є безліч прикладів, коли цілком сторонні люди збирали кошти на лікування важко хворих дітей та дорослих. Рідні цих хворих навіть не знали хто це зробив. Це справді гарні добрі справи, які заслуговують пошани.
Є також люди, які допомагають діткам, які не мають батьків та проживають у дитячих будинках. Такі діти особливо потребують людського добра та тепла. Ті хто допомагає дитячим будинкам та дітям, що там проживають заслуговують особливої вшанування.
Зараз також дуже розвинене волонтерство. Це теж добрі справи для людей, які потребують підтримки та до Чим більше в нашому світі добра, тим менше буде зла. У всьому світі має бути рівновага між добром та злом. Під час військових дій, стихійних явищ, техногенних катастроф у людей особливо загострюється відчуття відповідальності та потреба творити добро. Потрібно з раннього дитинства вчити дітей робити добрі справи. Це до вирости їм справжніми, щирими людьми, які зможуть зрозуміти чужий біль та страждання. Є безліч в виховати у дітей відчуття відповідальності за близьких та рідних. Це також добра справа, яка заслуговує поваги.
Пояснення:
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду.Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світ иться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!