М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
homeLoL
homeLoL
13.03.2022 01:23 •  Українська мова

Нащо спроможна людина за екстремальних обставин твір-роздум іть пліз)!

👇
Ответ:
Easy11111
Easy11111
13.03.2022
Організм людини у екстримальних ситуаціях ще дуже погано вивченний. Жодний прилад не може це передбачити, як поведеться людина у різних ситуаціях. Що разу реакція може бути різною. Безвихідних ситуацій не буває, але не кожна людина може перижите цю ситуацію.
Ситуація може призвести до розриву серця та навіть інсульту.
Серце людини від страху починає битися все щастіше. Людина навіть може пробігти десятки кілометрів із зламаною рукою або кінцівкою. Організм починає вести себе неадикватно та навіть вбити іншу людину. Навітьнзрозуміючи цього а коли прийде до тями, їй буде важко згадати що з нею відбувалося. Такий "Шок" може спричините навіть 
4,8(62 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
natsia
natsia
13.03.2022

Я вважаю дуже глибокою й точною думку видатного вченого та філософа Арістотеля, що кожна людина може зробити ту чи іншу помилку, та лише дурні й надалі обстоюють її, навіть знаючи вже, що вона хибна. Додам тільки, що кожен із цих дурнів по-різному нерозумний.

По-перше, є настільки вперті люди, які, навіть знаючи про хиб­ність своїх думок, через самозакоханість та егоїстичність напо­лягають на помилкових твердженнях, уважаючи нісенітницею те, що вони взагалі можуть помилитися.

Насправді я дуже часто бачу тих, кому важко, нестерпно визна­вати власні помилки. Наприклад, моя найкраща подруга Марія. Якось ми з нею посперечалися про пісню групи «Роллінг Стоунз», у якій вона деякі слова співала неправильно. І навіть тоді, коли я відшукала текст пісні та показала Марії, вона все одно пирхала й наполягала на своєму.

По-друге, бувають не дуже розумні люди, які, почувши певне твердження, починають направо й наліво поширювати його, не усвідомлюючи помилковості або примітивності самої думки. Хоч у такому разі вони, дивлячись на інших зверхньо, почуваються най­розумнішими, та насправді не є такими.

Яскравих прикладів цього чимало в п’єсі «Мина Мазайло», де Микола Куліш засуджує міщанство та національну упередже­ність. Для себе я визначила в цьому творі ще одну проблему — проблему неправильності думки, світогляду, заснованих на сприйнятті лише зовнішньої форми явища. Таке сприйняття властиве тьоті Моті, Мині Мазайлові, його дружині та навіть Ри­пі. У їхній самовпевненій міщанській пихатості насправді вияв­ляється бідність думки й обмеженість.

Отже, кожен може помилитися, і це природно.

4,8(54 оценок)
Ответ:
146727
146727
13.03.2022
Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил. 
4,5(36 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська мова
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ