Осінь помітно віждає свої права зимі. Вранці зовсім холодно, де-не-де лежить паморозь. Вдень сонечко наче і намагається нагріти повітря, але, мабуть, не вистачає вже в нього сили. Скрізь відчувається крижаний подих зими. Починаються найкоротші дні й найдовші ночі. Сонце нижче опускається над небосхилом.
За ніч на небі зібралася сила-силенна хмар, а вранці, мов пір'їночки, посипалися з них маленькі сніжинки. Вони, наче танцюючи, падали на землю і стелилися білою рівною ковдрою. Від цього дивовижного падіння сніжинок на душі було радісно, бо ось він, нарешті, перший сніг, і якось сумно,- бо це вже певна прикмета, що скоро почнуться морози.
Вранці виглянуло сонечко — і сніг потроху почав танути. Це так завжди буває, адже це тільки перший сніг. Але люди, особливо діти, раді першому снігу. І пригадуються слова Л. Глібова із поезії «Земна пісенька»:
Хліб – це святиня. Його потрібно берегти. Не може бути родина багатою, якщо в хаті немає хліба. Хліб – усьому голова. Він щодня приходить до нас — рум'яний, теплий, запашний. Хліб має багато імен — бублик, булочка, паляниця, паска, пиріг... Він святий та безцінний - Хліб із нашого поля. Його берегли, хлібом зустрічали гостей. Легкого хліба нема. Багато професій потрібно, щоб хліб був на нашому столі. Важка праця хлібороба, мірошника, пекаря, продавця. Ми повинні завжди ставитися до хліба з шаною та повагою, бо Хліб – це Життя.
