Україна... Моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для нас Вітчизною.
Велична і трагічна історія моєї України. Здавна численні завойовники приходили на цю прекрасну, багату землю, щоб загарбати її й поневолити український народ.
Народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі.
Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі "іскра вогню великого", невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи. І першим, хто сказав про це на весь світ, був Тарас Шевченко:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
Традиції великого Кобзаря підхопили і продовжили його численні послідовники — всі ті, кому не байдуже, хто ми, "чиї сини? Яких батьків?"
Саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради Вітчизни Україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. На цьому шляху зроблено тільки перші кроки. Багато ще складних проблем у молодої нашої держави.
Так будьмо заради держави нашої патріотами, зробімо нашу країну кращої та будемо вірними їй.
1. А
2. Б
3. Г
4. А
5. А
6. Лежачи, поспішаючи, співаючи.
7. Б
8. Б
9. Б
10. Співаючи, освітлюючи, тремтячи, закінчуючи.
11. Вона, повертаючись із прогулянки, весело сміялася.
12. Перестрибуючи одна через одну (підкреслити крапкою з тире), хвилі (підкреслити прямою) кидались (підкреслити двома прямими) на берег (підкреслити крапкою з тире).
(Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприслівниковим зворотом).
Перестрибуючи – дієслово, дієприслівник; недоконаного виду; утворений від неперехідного дієслова перестрибнути; пишеться з «и» в кінці; утворений префіксальним у реченні виступає в складі дієприслівникового звороту обставиною.