Людина – це створіння, яке дуже часто любить мріяти. Мабуть, кожна людина, ще у дитинстві, мріяла ким вона хоче стати: космонавтом, вчителем, лікарем… З часом її мрії змінювалися, тому що змінювалась вона сама і світ навколо неї. Мрії, як і кохання, надихають нас на подвиги, на рішучі дії. Людина, яка одержима мрією, забуває про реальність, створює свій маленький світ, який вбільшості випадків, не відображає той, в якому вона живе. Кожен з нас повинен мати мрію як ціль досягнення своїх планів. «Мрія - це відображення душі людини.» Але не варто зациклюватись лише на мріях, потрібно пам’ятати про те, що ми уже маємо сьогодні. Трапляються такі люди, які заради здійснення своїх бажань готові піти на все, навіть, на злочин. Хіба може бути щасливою та людина, яка не цінує того, що в неї є? «Починаєш цінувати - коли втратиш», - це справді так. Коли у нас усе є – ми навіть не уявляємо і не допускаємо в думках, що буде, коли в нас це віднімуть. Часто ми не поважаємо і не шануємо батьків, коли вони поруч, а коли їх не стає, тоді починаємо розуміти свої помилки, але уже пізно… Щоб бути щасливою і доброю людиною – потрібно цінувати те, що маєш і не жити лише у мріях.
Итинство... Скільки незабутніх років ми проводимо у школі! Школа — наш другий дім. І кожен з нас мріє, щоб у цьому домі було тепло і затишно, надійно і спокійно. Цей затишок у школі створюють учні, вчителі, інші працівники. Я люблю свою школу. Люблю слухати вранці спів дзвоника, який скликає учнів на урок до світлих просторих класних кімнат. Люблю перерви, на яких можна пограти в м'яча, збігати до їдальні. Ох, ця їдальня! А які там смачні страви! Люблю цікаві уроки літератури, цікаві задачі з математики. У нашій школі дружний колектив учнів та вчителів. Протягом року проходить багато турнірів, конкурсів, олімпіад, змагань... До речі, у нас неоднорідна рейтингова система: чим краше навчаєшся, тим ти вище по шкалі рейтингу. Це гарний стимул для учнів. Кожен намагається краще вчитися, бути дисциплінованим. У цій сисемі присутній елемент азарту. Кожен з нас намагається покращити свій результат, піднятися на вищу сходинку у рейтингу. Я люблю свою школу. У ній прекрасні талановиті викладачі. Вони кожного дня сіють зерна своїх знань у наші душі. Через деякий час воно проросте, дасть свої сходи. У моєму шкільному домі — спокійно, затишно; я люблю його за те, що на мене тут завжди чекають і радіють моїм успіхам.
Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.
