Зараз настала епоха інформаційних технологій: комп'ютерів, ноутбуків, мобільних телефонів, Інтернету. Тому часто доводиться чути, що Інтернет та книжка стали ворогами. Мовляв, Інтернет витіснить надруковану книгу. А я думаю, що це абсурд.
Раніше те саме казали про телебачення. Але минули роки, а люди, в яких є вдома телевізор, все одно купують книжки, беруть їх у бібліотеці, читають. А не читають книг ті, хто й без телевізора та Інтернета нічого б не читав. Просто раніше ці люди розводили теревені на лавках, а тепер роблять це в Інтернеті та граються смартфонами.
Я вважаю, що Інтернет, навпаки, допомагає книзі. Зараз будь-який твір літератури можна знайти в електронних бібліотеках та почитати. Наприклад, твори для шкільної програми. Раніше для цього потрібно було йти в бібліотеку, в книжковий магазин або просити книгу у друзів. А тепер можна читати з монітора комп'ютера, роздрукувати твір на аркушах паперу або користуватися спеціальним пристроєм - «електронною книгою».Отже, книги стали доступніші завдяки Інтернету.
Ще я вважаю, що книга в електронному вигляді все одно не замінить «живу». Монітор навантажує очі, перед ним не посидиш без кінця. Інтернет-книга не може слугувати подарунком на день народження або інше свято. В ній немає гарних ілюстрацій, як в друкованій, до того ж друкована книжка сповнена якоїсь особливої чарівності. Її можна взяти до рук, погортати, вона пахне друкарнею.
Я бачу тільки один мінус для книг в тому, що поширився Інтернет. Я пам'ятаю, раніше ми обмінювалися книжками, а потім обговорювали, що кому сподобалося. А тепер попросиш книгу, а у відповідь: «Скачай в Інтернеті». Не всі розуміють, що читати «живу» книгу приємніше, а потім хочеться поділитися тим, що прочитав.
У наш час всі використовують техніку. Раніше наші батьки, щоб знайти відповідь на питання ходили у бібліотеку та старанно вчитувалися у тексті, щоб знайти потрібну інформацію. Тепер для учнів все набагато легше. Вони можуть взяти свій телефон чи ноутбук та просто написати питання. Програма пошуку знайдено все за секунду чи навіть менше. Гаджети нам дуже допомагають, але без інтернету важко , щось робити. Він теж важлива складова нашого сучасного світу. Без нього часом дуже складно. На мою думку без інтернету та гаджетів сучасним дітям було б дуже складно, але ж для знаходження певної відповіді школярі можуть проглядається багато сайтів. Це розвиває уважність до тексту.
Отже, на мою думку, інтернет та комп'ютер може замінити книжки. Але краще все ж таки відкладати гаджети і просто сісти почитати книжку. Раджу читати при гарному освітлені. Книжки краще розвивають ваш мозок. Сподіваюся, що діти наступних поколінь будуть дивитися за своїм здоров'ям ніж як це роблять сучасні діти
Головний герой п'єси М. Куліша Мина Мазайло теж шукав причину своїх життєвих негараздів у немодному українському прізвищі: "Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!"
Тим часом головний герой має родину, дім, непогану роботу. Жодних проблем через українське прізвище він не має. Виходить, що справа зовсім не в прізвищі, а у світогляді людини. А світогляд Мини обмежений, вузький. Мазайло здатний вигнати свого сина через те, що той не сприймає батькових ідей, інколи не погоджується з ним.
Українізація для Мини — щось вороже: "Серцем передчуваю, що українізація — це б робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади"- Він вважає: "Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія".
Для головного героя п'єси історія свого роду нічого не значить. Він забув, що з діда-прадіда сам він українець, а предки його — мужні і славні люди. У маренні до нього з'являються діди Запорожці, Чумак, Селянин, і Мина, злякавшись їх, кричить: "Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене..." Мазайло думає про корінь слова, а як би хотілося, щоб він пригадав корінь свого роду і зберіг його. Але Мина відмовився від родинних коріннів.
Сучасники Куліша побачили в героях п'єси своїх знайомих, сусідів, себе. Фразами з тексту заговорили всі. 1929 року було навіть надруковано інтермедію "Лист Мини Мазайла до наркома освіти М. Скрипника", де герой спростовував виступ Куліша, називаючи виступи наклепом. Він доводить: "У Наших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці... Я на службі свої обов'язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до Наркомосу чи до якоїсь місцевої української установи..."
Це було в 30-ті роки. А зараз? Чи змінилося щось на сьогоднішній день?
Прикро зізнатися, але й зараз живуть такі "Мазайли", які соромляться свого походження, своєї нації. Чи чуєте ви українську мову у транспорті, в магазині, на вулиці? Не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. Мабуть, дуже рідко. Чогось наші сучасники забувають, якого ми роду, де наше коріння.
Отже, можна сказати, що п'єса М. Куліша актуальна і сьогодні. І буде це до того часу, поки існуватимуть такі Мини.