Жити - це не лише дихати, а й діяти.
Дихати! Для когось навіть просто дихати – означає жити. Хіба ж немає у світі людей, яким природа залишила лише можливість фізичного існування, тобто, дуже обмежила їхні фізичні можливості? Звичайно, дихати - це дуже важливо, без цього неможливе життя, але життя в матеріальному сенсі. А ось в повноцінному розумінні жити - це не тільки дихати, але і знати заради чого живеш, і те, заради чого живеш, берегти і примножувати. І все це можливе тільки у стані активній дії.
Давайте згадаємо про таку красу природи як рослини, про їхні квіточки, листочки... Ось вони дихають, живуть, ростуть і око радують. Проте... Людина не може порівняти життя рослини з повноцінним людським життям. Адже з квіткою все зрозуміло заздалегідь, виросла, розцвіла, і таких квітів безліч, і нова квітка з'явиться, і все піде по новому циклу. Але в житті кожної нової людини не може бути загального алгоритму, людина не може жити як рослина, їй треба щось ще, крім дихання - рух, розвиток, дії, почуття і емоції.
Діяти! Це найбільш життєве слово, і тільки у дії можна повністю відчути смак життя, відчути себе частиною Людства, а не простим шматочком мозаїки.
Жити - це не просто радіти кожній миті, а радіти разом, бути чиєюсь радістю і допомагати радіти іншим.
Жити - це не просто удосконалити, зробити себе, але ще і зробити витвір з себе. Пам”ятаєте, як у Джека Лондона працював над собою його улюблений герой Мартин Іден? Адже він міг просто жити таким, яким він був народжений. Але його девізом було: якщо тобі важко, значить, ти йдеш правильним шляхом. Але ця людина прагнула самовдосконалення і багато чого досягла на цьому шляху. І не його провина, що життя закінчилося так трагічно, це не привід, щоб скласти руки і нічого не робити, йому просто не пощастило з любов”ю, але це окрема субстанція, де від героя майже нічого не залежало.
У світі немає нічого руйнівнішого, нестерпніого за бездіяльність і очікування. Втілюйте свої мрії в реальність, працюйте над ідеями. «Умій жити і тоді, коли життя стає нестерпним», - сказав видатний письменник М. Островський. Він, багато років прикутий до ліжка тяжкою хворобою, був прикладом саме такого життя.
Є люди, які докладають неймовірних зусиль, щоб не просто дихати, а жити повним життям. Можливо досягти всього, треба лише мати мету і йти до неї. Це повинно надихати нас усіх на перемоги і звершення.
Я все життя знав, що хочу жити в Києві. Це місто надихає мене своєю красою та атмосферою. Мені подобається стрімке і непередбачуване життя, яким живе столиця.
Київ викликає в мені багато незвичайних почуттів. Я пишаюся цим красивим і величним містом. Я люблю Хрещатик, бо на ньому завжди багато веселих людей, туристів, які захоплено кружляють, фотографуючи величну архітектуру та просто радіючи, що мали змогу відвідати це прекрасне місто.
Столицю України справедливо називають одним із найзеленіших міст миру. В ній є багато парків, лісів, садів, які складають більшу її частину. І це так надихає. Бо коли тобі треба побути на самоті, ти з легкістю можеш відвідати одне з цих чудових місць і відчути всю красу навколишнього світу. Це створює яскраве полум'я в моєму серці і робить мене щасливим.
Діпро — велична ріка,яка є символом історичної долі українського народу. Вона завжди привертала увагу та надихала тисячі людей. Дніпро не залишив байдужими навіть багатьох письменників та поетів, літописців та мандрівників. Дивлячись на нього, стає легко на душі, і ти одразу забуваєш про проблеми та жахіття реального світу. Той, хто має можливість відправлятися на берег Дніпра — щасливий. Бо це справді прекрасне місце для відпочинку чи роздумів. Можна годинами милуватися красою ліній Софійського Собору, або витонченими церквами Києво-Печерської Лаври, вигляд на які в усьому блиску позолоти її куполів відкривається при в'їзді до старішої частини міста через міст Патона.
Отже, в майбутньому я бачу себе в Києві, бо там я буду відчувати себе щасливим та спокійним, знаючи, що я в тому місті де завжди мріяв бути, там, де сама атмосфера надихає мене на великі вчинки та створює яскраві вогники в моїх очах.
