Цього року була дуже тепла та довга осінь і здавалося, що їй не буде кінця. Вже давно з дерев опало усе листя, а літні птахи улетіли у вирій. У будинках увімкнули опалення, день у день я вранці визирала у вікно, з надією побачити сніг. Та снігу все не було, а за вікном стояла насправді «Унылая пора», але ніяк не «Очей очарованье». Лише один раз перший сніжок лише припорошив місто, та й то ненадовго, і вже через декілька годин повністю розтанув. Утворилась сльота та мокротеча, які мені, та й не тільки мені, зовсім не подобається. Ні осінь, ні зима, ні те, ні се.
Така погода нагадувала мені пізню весну, коли зима буває досить затяжною, як цього року осінь. В таку пору весь світ ніби завмирає в очікуванні природних змін. Але очікувати на весну все ж таки не так сумно, як гати за вікном похмуру та непривітну пізню осінь. Бо весною с кожним днем все веселіше припікає сонечко, а восени за вікном кожний день залишається одноманітність похмурих днів. Здається, що ніколи не буде змін, і це визиває у людей нудьгу і погіршує настрій. І хоча й кажуть, що у природі немає поганої погоди, мені здається, що це не так, бо стан природи відображається в людях та в їх настрої, як у дзеркалі.
Пройшла половина грудня і нарешті у небі закружляли такі довгоочікувані сніжинки. Спочатку вони були зовсім крихітні та рідкі, але потім становились все більші і частіші, доки на почався справжній снігопад. Нарешті, дождалися! Цей сніг розтане вже не скоро. На радість дітям і дорослим він змінить зовнішній вигляд дерев, будинків, вулиць, та й люди також зміняться в кращу сторону та поліпшиться їх настрій.
Ось я іду по тихій і спокійній вулиці На будівлях, деревах і доріжках лежить пухнастий сніжок, який переливається в променях зимового сонця. Маленькі зірочки, які повільно злітають з неба, обережно сідають на мій ніс і щоки, ніби мовчазливо повідомляють мені про прихід моєї улюбленої пори року – справжньої сніжної і морозної зими.
Усі сніжинки мають різноманітну форму і зовсім не схожі одна на одну. Я звертаю увагу, як на рукаві затримується одна з цих сніжинок і ненадовго дозволяє милуватися собою. Раптом пухнаста шестикутна красуня з красивими перетинками починає танути і зникає, залишивши після себе лише маленьку краплину води. Сніжинка зникає, але на душі надовго залишається почуття моєї причетності до природи та зимової краси.
А білі зірочки все падають і падають з м’якого, просвітленого і затишного зимового неба, вкриваючи білим іскристим килимом притихлу землю, щоб захистити її від лютих морозів.
Я дуже люблю зиму з її непостійністю, чарівністю, її морозами і жорстокими хуртовинами, привабливістю білого покривала та гомоном дітвори на ковзанках. Я кожний рік з нетерпінням чекаю прихід цієї дивовижної пори, яка приносить з собою гарний настрій, зимові свята та неповторні розваги. А ще зима мені подобається за те, що кожний раз після лютих морозів, снігопадів і хуртовин врешті-решт наступає весна, яка несе усім нам нові сподівання та надії. Ми б ніколи не змогли в повній мірі оцінити усі переваги літа, якби не знали справжньої української зими
