Відповідь:
Пролісок і сніжинка
Розкажу я вам казку про дива дивовижні, про вірне кохання та чому перші весняні квіти проліски голівоньку додолу схиляють. Отже, слухайте.
На лісовій галявині з-під снігу виткнувся зелений Пролісок. Здивовано озирнувся – навкруги лише білий сніг.
— Я такий самотній! — сумно ів він.
Але сонячні зайчики весело стрибали навколо нього і, задивившись на їхню гру, Пролісок забув про свою самотність. І так тривало до того часу, поки велика хмара не заступила сонце. І тоді Пролісок уперше побачив як падає сніг — білий, іскристий, тихий…
— Як багато чарівної музики у кружлянні танцівниць — сніжинок! Скільки грації, краси, величі… Але ж сховалося сонечко, а я замерзну, загину!..
— Не бійся, ми накриємо тебе білим пухнастим хутром. Тоді буде тепло і затишно, — пролунав чийсь дзвінкий тоненький голосок.
— Хто це зі мною розмовляє?
— Це я — Сніжиночка. Поглянь уважно — і побачиш мене.
— Яка ти гарна та ніжна! — промовив Пролісок. — Будь моєю нареченою.
prolisok i snizhynka_1
— Я й не знаю, що тобі відповісти. Ти дуже гарний. Але якщо кохання запалить моє серце, я помру.
Багато зимових днів провели разом Пролісок і Сніжинка. Вщухла хуртовина. І з кожним днем Сніжинка відчувала все більше і більше тепло у своєму серці.
Знову виглянуло сонечко з-за хмар. Забриніли на землі веселі струмки. Прийшла Весна-Чарівниця. Сніжинка з кожним днем ставала все прозорішою та слабкою.
— Сніжинко, що з тобою? — запитав Пролісок.
— Зима карає мене за непослух. А ти став таким гарним. Розкрилися твої білі пелюстки, зелені руки-листочки стали міцними та лагідними. Прощавай, Проліску! Жар серця забирає мої сили — сказала вона і зникла.
Лише маленька крапелька-сльоза залишилася від неї.
Засумував Пролісок, опустив біле личенько до землі, шукаючи свою красуню наречену, але побачив тільки крапельку.
prolisok i snizhynka_2
Бачили все це пташки, шкода їм стало Сніжинки та Проліска. Полетіли вони до Весни , розповіли їй про все, попросили до .
— За те що не побоялася, Сніжинко, покохати , бути тобі вродливою дівчинкою. А тобі, Проліску, за вірність — гарним парубком.
prolisok i snizhynka_3
Все, що має початок, має і кінець, але наш кінець щасливий… Але з того часу кожен Пролісок схиляє своє біле личенько низенько в надії відшукати свою одну-єдину Сніжинку.
Був собі малесенький пролісок. Узимку він спав у мерзлій землі. Йому було холодно. Снилась проліскові весна.
Одного разу припекло сонечко. Земля відтанула. Пролісок відчув тепло і поліз крізь товщу торішнього листя, крізь сніг і льодову кору. Потім він потягнувся, розправив зелені ручки і подумав: «Це вже мабуть, весна прийшла!»
Він зовсім виліз на поверхню і розкрив свої блакитні очі. Усміхнувся і сказав:
— Добридень, Веснонько!
Йому відповів легенький вітерець:
— Привіт, привіт, Проліску!
Злегка гойднув квіточку і полетів далі. На ніжну голівку з кущика злетіла крапля прохолодної свіжої води.
— Ой, що це? — скрикнув пролісок і радісно засміявся. Ніби у відповідь залунала дзвінка, весела пісенька синички Зіньки, яка сиділа над ним на кущику.
— То весна, проліску, весна!
Б. 1)
В. 3) (ВІДМІНКАМИ!).