Якось ми з моею подругою ...( Iм'я) пiшли на пiкнiк.Ми прийшли i почалидумати,що ми будемо робити.Подумали,подумали i вирiшили-пограти в пiжмурки Не погрались ми i 5 хвилин,як нас позвали пiдкрiпитись.Ми один з одним вiдхекуючись дiлилися враженнями ппо гру.Та раптом...( iм'я) подавилася.Я не знала,що й робити.На щастя були батьки.Вони дали ий води i кашель потроху вгамувався.Менi було не пособi. Висновок: не можна розмовляти,коли ти iси.Бо може статися ситуацiя,як з моею подругою...( iм'я) Якось так:-) :-) :-) :-) :-)
Коли про людину говорять, що вона не бачила смаленого вовка, то це означає, що вона є недосвідченою, не зазнавала у житті труднощів, випробувань. Є й фразеологізм з протилежним значенням "бачити смаленого вовка". Серед інших антонімів - Бувати (бути) у бувальцях (проходити сувору школу життя, мати великий досвід у чому-небудь), Бути стріляним горобцем (бути досвідченою людиною, яку важко обдурити). Пройти крізь огонь і воду (іноді додається ще "мідні труби й чортові зуби") - успішно пройти багато випробувань у житті, прожити життя, сповнене пригодами.
В історію живопису Ісаак Ілліч Льовітан увійшов перш за все як пейзажист. Льовітан – творець так званого «пейзажу настрою». Художник умів дуже тонко передати різноманітність стану природи, дати відчути всю красу навколишнього світу. На картині «Золота осінь» ми бачимо березовий гай в мідно-золотому осінньому убранні. У глибині лугу втрачається річка, на лівому березі якої стоять стрункі біло-жовті берізки і дві осики з вже майже опалим листям. Вдалині видно червонуваті вітки чагарника. Земля укрита жовтіючою травою. А на лравюм бережу річки – ряд ще зелених верб, які ніби чинять опір осінньому в’яненню. Річкова гладінь здається нерухомою і холодною. На і» і верхні води відбивається: світле небо з білими хмарами. Осінній день, зображенний художником, повний світла. У картині переважають життєрадісні світлі стіни. Майже на лінії горизонту помітні контури далеких будов, лісу, полів, що її шсівають озиминою. Пейзаж «Золота осінь» зображає иайліричнішу з пір року. «Смутна пора і чарівність. Приємна мені твоя: прощальна краса», – так сказав про золоту і тінь Олександр Сергійович Пушкін. Напевно, саме ці терміни повторював про себе Ісаак Льовітан, пра.цюючи над своїми знаменитими пейзажами. Художник іноумів осінь перш за все як свято фарб, як прощання з літом. Пейзаж цей не шівіває сумних думок лро майбутня) довгу зиму. Адже в природі все однаково удово, і кожна з пір року має свою неповторну красу. Дивлячись на картину «Золота осінь», глядач мимоволі проникається глибоим відчуттям любові до рідної природи, що дарує нам незабутні хвилини висоти насолоди прекрасним.
