Объяснение:
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерявин проблески скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів.
- Добридень, Соню
- Як твої справи?
- Та щось не дуже
- Шо ж трапилось, - запитала здивована Софія
- Та не можк вивчити ці дієприкметники! - відповів розлючений Андрійко
- А чого? Може тебе на було на уроці?
- Та був я на уроці, тільки не зрозумів нічого! Навіщо взагалі нам порібні ці дієприкметники? Наче українці без них не проживуть! - сказав Андрійко
- Як це не потрібні? Дієприкметники - може, і не найважливіша частина речення, але теж має своє місце. За до дієприкметників з залежними від них слосами ми можемо ускладнювати речення і робити його більш виразним та милозвучним.
- Яка мені різниця до милозвучності?
- Як це? Хіба не хочеш, щоб в твоїх реченнях була довершена і красиво виражена думка? Не дарма ж нашу мову називають соловїною...
- А, може, ти й маєш рацію.
- Звичайно ж! - вскрикнула Софійка
- Ну, може, ти мені до розібратись з цією темою?
- З задоволенням
- Дякую!