Одного сонячного ранку, коли ще учні не прийшли дошколи, вискочили з кноги два слова: іменник та прикметник. Але один учень це побачив! Видно самий перший у клас зайшов! Почув їхню розмову, от і прикметник каже:
- Привіт, Прикметнику!
- Привіт і тобі ,Іменнику!
- Що ж ти так рано вискочив із книги? Ще урок і не почався!
- Еее.. Забув я все , та вирішив у когось запитатися про себе!
- Я про тебе знаю! Ти Прикметник, самостійна частина мови. Відповідаєш на питання: який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Ось наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове. Ти ще поділяєшся на розряди якісні, відносні та присвійні.
А тепер, розкажи про мене, а то так старанно про тебе розповідав, що й про себе забувся!
- Ти іменник. самостійна частина мови. відповідаєш на питання що?хто? Ось наприклад: стіл, зима, весна , дощ...
-Дякую тобі, я тепер підготувався до уроку.
-Взаємно!
Ось таку розмову підслухав школяр, віднині вчиться на одні 12 ! Бо його навчили забудькуваті 2 самостійні частини мови: іменниу та прикметник!
Жили собі в країні знань дві частини мови Іменник та Прикметник. І були вони добрими друзями. В кожного була своя роль, своє значення в українській мові.
Та якось, одного разу вирішив Прикметник, що він головніше від Іменника. Образився Іменник і вони посварилися.
Зовсім погано стало Прикметнику без Іменника, зрозумів він свою помилку.
І пішов до Іменника просити пробачення.
Прийшов і говорить: " Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна нічого зрозуміти.Пробач мені ". І звичайно Іменник пробачив Прикметника.
І стали вони знову друзями. Але тепер кожен з них розуміє свою роль в країні знань і поважає іншого.
