Нещодавно ми в класі читали оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник». Цей твір справив неабияке враження на всіх учнів. Нас дуже вразила кінцівка, де безтурботний Толя пішов гратися з чижиком тоді, коли на цвинтарі ховали Федька.
Письменник розповідає про двох хлопців – Федька-халамидника, сина бідного робітника друкарні, і Толю, дитину з багатої сім’ї. Федько-паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив чимало шкоди сусідам. Проте він був справжнім другом, не ховався за спини інших і цим заслужив повагу серед однолітків: «Не любить також Федько й товаришів видавати». Толя – син хазяїна будинку. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував». Аж ось одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде крига по ріці. Толю ніхто не за він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федько на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на кригу. Але коли з ним трапилася біда і Федько допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівникові палицю. Він злякався, що може опинитися у воді. Інші хлопці були не байдужими до чужого нещастя, кинулися до Федька і простягнули йому палицю. Коли розбишакуватий рятівник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали змоги сказати правду. А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив усю вину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті. Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопця не тільки від смерті, але й від батьківського покарання. Толя показав свою підлість, боягузливість і брехливість. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його матір і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше нема. Він був черствою і байдужою до людського нещастя людиною. Толина поведінка викликала у мене обурення. Як міг він спокійно гратися із пташкою в ту саму мить, коли на цвинтарі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя?! Ані жалості, ні смутку, ні докорів сумління він не відчував. У народі про таких людей, як Толя, кажуть, що «лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». Мені здається, що велике щастя мати поряд себе такого друга, яким був Федько. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.
ЛИЖНІ ЗМАГАННЯ Я прокинувся рано вранці, на вулиці все було покрите сніжною ковдрою. На моєму вікні мороз намалював дивні узори. Сьогодні важливий день, нагадав я собі і почав збиратися. І насправді, сьогодні був важливий день, день лижних змагань. І ось я прибув до місця проведення. Тут зібралося багато народу, було дуже людно. Серед них вболівальники, родичі учасників і просто охочі по гати за цим дійством. Учасники змагань уже почали збиратися біля старту. Їх було 20 чоловік. Серед них я помітив чоловіка років тридцяти п'яти. По його обличчю можна було зрозуміти, що він налаштований на перемогу. Тут були учасники різного віку, приблизно від 14 і до 40 років. Я себе заспокоював і налаштовувався на перегони. Нарешті почався відлік "три, два, один!", попереджувальний гудок і гонка почалася. Я був в трійці перших, але несподівано мене з двох боків обігнали дівчина 18-19 років і якийсь чоловік. Я продовжував в тому ж темпі, але коли мене обігнала якась жінка, я вирішив, що треба прискорюватися. Раптово позаду почувся скрежет, хлопчик 14 років впав, його занесло на повороті. На мене нахлинула хвиля переживання. І ось ми вже проїжджаємо п'яте, останнє коло. Шість учасників вибуло зі змагань, нас залишилося 14. Я йшов в першій п'ятірці, раптово всі почали прискорюватися. Я зрозумів, незабаром фініш. Мене обганяли зі всіх сторін, я не міг зосередитися, я почав прискорюватися. Їхав дуже швидко, сам від себе такого не очікуючи, я переганяв своїх суперників. Раптово пролунав гудок, я зрозумів, це гудок для переможця. Всередині мене щось неначебто вибухнуло, я був першим, цей гудок був для мене, я був переможцем. Емоції переповнювали мене, я був неймовірно радий, не очікуючи сам від себе такого, я був приємно вражений. Мене привітали, подарували медаль, квіти, мені аплодували, я був щасливий. Такі моменти у житті незабутні. Всі ваші перемоги чи поразки це певний урок у житті. З перемогою у лижних змаганнях я зрозумів, що ніколи не треба сумніватися в своїх силах, навіть коли ти думаєш, що все скінчено.
Письменник розповідає про двох хлопців – Федька-халамидника, сина бідного робітника друкарні, і Толю, дитину з багатої сім’ї.
Федько-паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив чимало шкоди сусідам. Проте він був справжнім другом, не ховався за спини інших і цим заслужив повагу серед однолітків: «Не любить також Федько й товаришів видавати».
Толя – син хазяїна будинку. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував».
Аж ось одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде крига по ріці. Толю ніхто не за він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федько на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на кригу. Але коли з ним трапилася біда і Федько допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівникові палицю. Він злякався, що може опинитися у воді.
Інші хлопці були не байдужими до чужого нещастя, кинулися до Федька і простягнули йому палицю.
Коли розбишакуватий рятівник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали змоги сказати правду.
А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив усю вину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті.
Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопця не тільки від смерті, але й від батьківського покарання.
Толя показав свою підлість, боягузливість і брехливість. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його матір і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше нема. Він був черствою і байдужою до людського нещастя людиною. Толина поведінка викликала у мене обурення. Як міг він спокійно гратися із пташкою в ту саму мить, коли на цвинтарі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя?! Ані жалості, ні смутку, ні докорів сумління він не відчував.
У народі про таких людей, як Толя, кажуть, що «лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». Мені здається, що велике щастя мати поряд себе такого друга, яким був Федько. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.