Коли я замислився на тему добрих вчинків, мене зацікавило питання: «Що таке добро?» Я відкрив тлумачний словник і прочитав: «Доброта — це внутрішнє відчуття людини, яке можна висловити як словами, так і вчинками».
Ось якими вчинками я можу робити добрі справи: погодувати птахів взимку, зібрати іграшки й книги для дітей в дитячий будинок, до мамі по дому, посміхнутися перехожому…
Для добрих справ не треба чекати слушної нагоди, їх треба робити кожен день. Також, треба бути ввічливим і з повагою ставитися до людей, особливо до старших за віком.
Якщо тебе оточують добрі люди, ти сам стаєш добрішим. Не дарма є прислів’я: скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти.
У кожного школяра, студента чимало друзів. До одних друзів можна ставитися добре, до інших – погано. Все залежить від їхньої до від того, чи зможуть вони стати надійною опорою в скрутну хвилину. Справжній друг той, хто ніколи не зрадить, хто буде вірним помічником до кінця життя. Якщо, наприклад, чотирнадцятирічний Іван допоміг виконати домашнє завдання семирічному Юркові, це свідчить не просто про до а про вірність дружби. Адже що може бути краще від блиску радості в очах Юрка. Цим вчинком Іван виявив міцність і витривалість характеру, мужність і незламність. Дійсно, друзі пізнаються в біді. Згадаймо Федька-халамидника, який врятував Толю, а потім вкінці мужньо помер. Не тільки друзі пізнаються в біді, а й рідні, близькі нам люди. Як страшно усвідомлювати, бачачи прикуту до ліжка смертельно хвору людину, яку неможливо врятувати. Ми відкриваємо своє серце їй на весь світ, виявляємо надзвичайну любов, повагу, до ми відкриваємо свої душі, змінюємося на краще. Знаєте, коли вперто вірити у те, що хвороба зникне і вселяти це хворій людині, то може статися диво і хвороба мине. Маленькій дитині, яка побачила всі жахіття війни, вже більше нічого не страшно. Вона загартована холодом, голодом і вірою в перемогу і світле майбутнє. Справжні друзі, близькі, знайомі, рідні пізнаються і на війні. Прикладом може слугувати сьогоднішня гібридна війна в Україні. Важко уявити, що справжні герої, цвіт української нації гине на полі бою. Вірне плече товариша стане в нагоді, щоб убити свого ворога. Біда не приходить одна. Вона тягне за собою ще купу всіляких чорних смуг, які треба обов’язково подолати. Наприклад, у сімейному житті є й чорні і білі смуги життя. Тільки в чорних смугах проявляється здатність, наприклад, чоловіка зберегти сім’ю, прогодувати її, забезпечити всім необхідним тощо. Наші вчинки повинні залежати від нас самих. Байдужість до рідної людини не назвеш патріотизмом, швидше за все, це буде показ своєї черствої душі, кам’яного серця. Не можна бути роботом, статуєю, мертвим шматком мармуру. Треба бути щирою, заповзятливою, мудрою, цілеспрямованою, велелюбною людиною і все вдасться.