на початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. на ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. і ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки, її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева.
дівчинка несла книжки й зошити. вона поверталася додому зі школи, йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь.
стежка зненацька повернула праворуч, обминаючи круту гору. і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку з сухої деревини.
дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками.
руки дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі й подряпані. хустинка в неї зсунулася набік, і з-під неї вибилась хмарка лляного волосся, білого й легкого, як пух,— дмухне вітрець, так воно й розлетиться навколо. і тепер дівчинка стала дивно схожою на кульбабу. в школі подружки так і кликали її завжди: улянка-кульбабка.
[л'ал'ка]- 6б., 5 зв., =о=-о
[м'ач] - 3 б., 3 зв., =о-
[дзен'] -5 б., 3 зв., -о=
[сило] - 4 б., 4 зв., -о-о