-Привіт,Павлику! -Привіт! -Я дуже рад,що ти не забув про мій день народження! -Та ну що ти,(твоё имя),хіба я міг забути про таке свято найкращого друга?! -Авжеж ні,але таких привітань я не очікував. -Щось ти вигадуешь,я звичайно привітав тебе. -Ні,мені було приємно як ніколи,ніхто з моїх друзів не привітав мене так. -Годі тобі,я рад,що тобі сподобалось. -А твій подарунок,це ж справжній скарб для мене. -Я дуже довго шукав його для тебе,бо мені важливо зробити тобі приємно. -Тобі це вдалось! -Дякую! -Розповідай,де ти його купив? -Ні,це ж подарунок! -Та й що,мені дуже цікаво. -Ні,навіть не проси. -Добре. -Мені вже час йти додому. -Бувай.
Я живу у великому місті, але в невеликому будинку (лише два поверхи), із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з'явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, хоча надломився. Його мої дід і бабуся довго називали інвалідом Вітчизняної війни. Він навіть цвісти ще намагався, але все-таки став засихати. І дуб довелося спиляти. А два продовжують жити й навесні своїми чудовими квітучими білими свічками прикрашають наш двір і навіть вулицю — таких більше ні в кого на вулиці немає. Коли я за кого-небудь перший раз у гості й пояснюю, як мене знайти, я обов'язково кажу: «У дворі ви побачите два величезних каштани». Це орієнтир більш точний, ніж навіть номер будинку.
Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.
Весняне сонце(підмет) яскраво сяяло на небі.
Ти даруєш мені небо блакитне та сонце( додаток) яскраве.