Мені подобається сидіти біля вікна і дивитись на вулицю, тому-що неподалік від мого віконця росте калина. Я тішусь гаючи за такою красою.Її кущ дуже гарний, не залежно від пори року. Його квічають білі китиці квітів навесні, червоні барви восени. Така гарна, та різнобарвна, що завжди притягає до себе мій погляд. А ще, коли ця краса квітне навесні то навколо неї, над її квітами, кружляють бджоли з ранку до ночі .А восени, ми залишаємо птахам трохи калини на кущі, щоб вони також могли поласувати. Взимку калина вкривається снігом...і коли на вулиці зимно, дуже мені смакує пити калиновий чай.Корисно для здоров*я та смачно. Але користь від калини помітили ще в давні часи. Тоді вона була оберігом в родинах. І зараз рушники та сорочки квічають її гарні ягідки. Вже весна і скоро знову вона вкриється білим цвітом, на радість всім.
Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі.Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б'ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу.Тугар Вовк — боярин, якому князь подарував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче встановлювати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима, тому що вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батьківського ставлення до простих селян і відповідає Максиму на його почуття взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців.Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, але не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал
Коли ми вийшли з Олесею зі школи, вона полегшено зітхнула : " Боже, ну що за день сьогодні! З цими контрольними роботами ніякого особистого життя немає!" Я , відчуваючи як почервоніли щоки, невпевнено запропонував : "То може підемо в кіно?" Олеся вражено на мене подивилася і , посміхаючись, відповіла : " Ходімо".
Коли ми вийшли з Олесею зі школи, вона полегшено зітхнула і сказала, що був важкий день і з тими контрольними роботами ніякого особистого життя немає. Я , відчуваючи як почервоніли щоки, невпевнено запропонував сходити разом в кіно. Олеся вражено на мене подивилася і , посміхаючись, погодилась.
-- Боже, ну що за день сьогодні! З цими контрольними роботами ніякого особистого життя немає! -- То може підемо в кіно? -- Ходімо!
