Для того, щоб Джонсі захотіла жити, Берман намалював листок плюща. У цей вечір йшов холодний дощ, художник сильно замерз, а містер Пневмонія тільки цього і чекав. Літній чоловік був хорошою здобиччю для виснажливої хвороби.
Зранку Сью зайшла до кімнати Бермана, щоб розповісти про дивний останній листок плюща, який не хотів падати на землю і вже зробив свою гарну справу: Джонсі вирішила, що треба боротися за життя. Вона побачила жахливу картину: Берман лежить на підлозі, у руках тримає пензля, обличчя його у фарбі, як у Мікеланджело під час роботи над фрескою « Сикстинська капелла». Юна художниця зрозуміла, чому не падає лист плюща, хто його намалював. Вона до Берману лягти у ліжко, добре вкутала його і принесла бульйон, а ще попросила лікаря, що оглядав Джонсі, подивитися його.
Лікар оглянув Бермана й спитав: « Чи є у тебе якась мрія?». На що Берман відповів, що мріє намалювати шедевр.
« Свій шедевр ви вже намалювали. Ваш лист плюща врятував дівчині життя. У вас є шанс вилікуватися. Для цього потрібно лише сильно захотіти й мати мрію»,- сказав лікар.
Важко прийшлося Сью, адже їй прийшлося доглядати двох хворих, але вона не сумувала, а тільки раділа з того, що всі живі. Щоб дістати гроші на лікування, дівчина зробила виставку ранніх робіт Бермана і свої. Спочатку роботи не продавалися. Одного разу на цю виставку зайшов подивитися відомий колекціонер. Йому так сподобалися роботи, що він заключив контракт із Сью.
Пройшов час, Берман сказав, що йому краще. Джонсі та Сью дуже зраділи й покликали лікаря. Лікар оглянув хворого й здивувався: « Мабуть вам дійсно суджено зробити ще один шедевр. Можу вас привітати: містер Пневмонія переможений. Мені більше нема чого робити у вас.»
Зрозумівши, що кожну мить треба цінити, Берман та Джонсі взялися за роботу. Через декілька місяців вони вже влаштовували нову виставку. Найкращою роботою Джонсі на цій виставці була картина « Неаполітанська затока».
Объяснение:
Яросла́в Влади́мирович (в поздней историографической традиции Яросла́в Му́дрый; ок. 978[1] — 20 февраля[2][3] 1054, Вышгород) — князь ростовский (987—1010), князь новгородский (1010—1034), великий князь киевский (1016—1018, 1019—1054).
Ярослав Владимирович — сын князя Владимира Святославича (из рода Рюриковичей) и полоцкой княжны Рогнеды Рогволодовны, отец, дед и дядя многих правителей Европы. При крещении был наречён Георгием. В Русской православной церкви и Православной церкви Украины почитается как благоверный князь; день памяти — 20 февраля (4 марта) в високосный год или 20 февраля (5 марта) в невисокосные годы.
При Ярославе Владимировиче на Руси начали строить храмы, стали развиваться культура и образованность, выросла численность населения, Киев стал богатейшим городом, был составлен первый известный свод законов русского права, который вошёл в историю как «Русская правда». Ярослав Мудрый построил дружеские отношения со Швецией, а также наладил отношения с Византией, Священной Римской империей и другими странами Европы