-Привіт Андрій! -Привіт Богдан! -Чим ти займаєшся завтра? -Я іще не знаю, але думаю, що буду вдома, бо мої батьки затра на роботі. А пішли зі мною і моєю мамою в кінотеатр. -А можна? -Звичайно можна, і мені веселіше буде. -Я згоден. -Тоді зустрічаємось завтра об одинадцятій годині на цьому місці. -Добре, до завтра. -Бувай! -Бувай!
Пропоную скласти таке речення з поданими парами слів: 1. Сестричка попросила заплести мене нові кіски, а я вирішила спочатку розплести старі. 2. Мама настільки сильно вирішила зав'язати мою торбу, що я потім ще кілька годин не могла її розв'язати. 3. Мій помічник має швидко скласти кухонну шафу, а потім розкласти інструменти на місця. 4. "Я ж просила тебе не розкрити, а накрити свіжоспечений пиріг, донечко!" - трохи обурено сказала мама. 5. Наші меблі спочатку треба завантажити, а потім розвантажити на місці призначення. 6. На ранковій зарядці вчителька попросила нас звести й розвести руки.
Якось голодний Вовк побачив у лузі Коня. – Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись в сіромаха. Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався: – Доброго ранку! – Доброго ранку, Вовче. – Де це твій господар? – Гадаю, що вдома. – Чудово! Обід навіть не потрібно виборювати! – вже не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий. – Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана. – А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак. – Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе. Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік. Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть. – Доброго дня, подруго! – Добридень! – Я тебе зараз з’їм. – Нічого доброго з цього не вийде! – Це ще чому? – Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока. – Що ж робити? – Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки і спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок. – Як чудово придумала, – зрадів сіромаха. Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив: – Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися? Ще цілу годину потягувався на землі хижак. – Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи. Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з аршином. – Здрастуй! – каже сіромаха. – Здрастуй. – Приготуйся, зараз тебе з’їм! – Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому. – Згода. Тільки швидше. Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє: – Аршин у довжину, аршин у ширину. Насилу сіромаха вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села...
-Привіт Богдан!
-Чим ти займаєшся завтра?
-Я іще не знаю, але думаю, що буду вдома, бо мої батьки затра на роботі.
А пішли зі мною і моєю мамою в кінотеатр.
-А можна?
-Звичайно можна, і мені веселіше буде.
-Я згоден.
-Тоді зустрічаємось завтра об одинадцятій годині на цьому місці.
-Добре, до завтра.
-Бувай!
-Бувай!