Неможливо людині, яка вважає себе цивілізованою, жити, існувати поза суспільством. Саме через суспільні відносини люди купують товари, житло, їжу, а також задовольняють свої потреби нематеріального плану. У такому випадку, якщо людина без суспільства обійтися не в змозі, то чи може саме суспільство бути поза конкретної людини?
Не має потреби, напевно, в окремих коментарях твердження, що не існує такого індивідуума, без якого суспільство могло б бути зруйновано. Справедливе й зворотне твердження. Непотрібних людей також не буває, адже кожен грає свою роль у житті, кожен приносить певну користь іншим людям. Яким же чином визначається ця життєва роль кожної конкретної людини? Від чого це залежить? Чи пов’язано це з соціальним статусом людини, його освітою та матеріальним становищем? Адже люди дуже різні.
Очевидно, що кожен особисто робить свій вибір, кожен сам визначає для себе, яку роль йому слід грати в цьому світі. Якщо людина цілеспрямована й наполеглива, якщо вона впевнено йде до наміченої мети, долаючи будь-які перешкоди на цьому непростому шляху, своєї мети вона досягне, поза всяким сумнівом. Тут, як ніколи, актуальний принцип «не відступати та не здаватися». Уміння вставати після «падінь» — запорука будь-якого успіху.
Не можна, звичайно ж, не враховувати ситуації, передбачити які неможливо. Коли все раптом відходить від задуманого плану, а іноді навіть розгортається в протилежному напрямку. Але, думається, навряд чи хтось став би тим, ким став, без особистої мотивації та старанної роботи над поставленою метою, а також над самим собою. Щоб у цьому переконатися, достатньо прочитати біографії найвідоміших постатей людства, чи то політики, вчені, письменники, бізнесмени або представники інших професій.
Напевно, Майя Плісецька не стала б видатною балериною, якби не хотіла цього та не докладала би певних зусиль у цьому напрямі, а Сергій Корольов не запускав би в космос свої апарати, не отримавши колосальну кількість знань з теорії космічних польотів. І такі приклади можна наводити нескінченно, що тільки підтверджувало б все сказане вище.
Варто сказати, що й життєві ролі людей у суспільстві повинні відрізнятися різноманіттям. Як то кажуть, не можна всім одночасно бути начальниками, втім, хороших працівників потребують всі, тому бути таким працівником не менш престижно. А вже за таких начальство, повірте, бореться не гірше, ніж за цінний приз на знаменитому аукціоні.
Тому так важливо знайти саме свою роль, свій шлях, своє місце, де ти будеш професіоналом і зможеш принести максимальну користь цьому самому суспільству, не ігноруючи особистих принципів.
Важливим моментом тут виступає моральне задоволення від виконуваної роботи або іншої діяльності. Часто кажуть, що коли робота збігається з улюбленою справою, це і є запорукою простого людського щастя.
Отже, суспільство — безпосередній світ буття людини. У свою чергу, людина є невіддільним членом суспільства.
Слово – це сила. Слово – це зброя. Могутність слів вражає. Ними можна серйозно ранити або ж «подарувати путівку в Щастя». Слова – це реалізація наших думок. А думки матеріалізуються, тому варто позитивно мислити. Слово – це чарівність, слово – це могутність . Наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними. Нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою, але як тільки вона починає говорити, то Вам хочеться її слухати, Вам цікаво, Ви більше не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, Ви починаєте помічати те, що раніше не помічали. Хіба ж це не прекрасно? Ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії. Буває й інше: людина приваблива, словниковий запас не багатий, але її думки здатні зачарувати. Такій людині варто більше працювати над собою. Але все ж ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить. Якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? Краса і сила починаються з середини, тому думайте про, що говорите і говоріть те, що думаєте!
Не святі горщики ліплять, а майстри
Цього літа я побував на фольклорному заході, де побачив, як працює гончар. Це було захоплююче видовище. Минула година, а я все дивився та дивився, як бере гончар працює.
Спочатку гончар відриває від великої купи глини чималий шматок, робить з неї такого собі колобка та кидає на середину гончарного кола, точнісінько у центр. І починає чаклувати - іншого слово навіть не підбереш. Коло обертається, і у всіх на очах під руками гончара народжується нова річ: горшик, глечик або макітра. Але не відразу. Праця гончара дуже кропітка.
Спочатку майстр довго розминає глину на гончарному колі, що обертається. Глиняний шматок то витягується, то скорочується. Як сказав гончар, це потрібно, щоб у глині не залишилося бульбашків повітря, а то готовий виріб розірве у пічці. Добре розім'явши глину, гончар починає формувати посудину. Довго і ретельно він виліплює її на колі, змащуючи час від часу руки водою. І ось готовий файний горщик. Обережно, щоб не зім'яти, майстр зрізає його з кола ліскою та ставить на полицю - сушитися.
Коли глиняний посуд висохне, його перенесуть у гончарну піч, щоб обпалити. Глиняний посуд стане твердим, наче цеглина. Нею вже можна користуватися, але її можна ще розписати та покрити глазур'ю.
Ось так з давніх давен роблять глиняний посуд.