Це було давно, був тоді страшний голод, люди не мали що їсти. Не було пшениці, щоб зробити хліба... Лежало маленьке зернятко посеред поля, і думало собі: "Яка гарна погода!" Але тут раптово завіяв сильний вітер, сховалося сонечко за сірі хмари, пішов дощ. Зернятко злякалося, адже воно таке легеньке та маленьке, що ж з ним буде? І от сильний вітер завіяв ще дужче, і маленьке зернятко впало під велику грудку землі. Воно так перелякалося, звало на до але ніхто йому не допоміг. Думало собі: "Тут я висохну, помру від нестачі води.." Але доля вирішила інакше, почав капати невеличкий дощик. Погода мінялася, так всі забули про те зернятко, ніхто не звертав увагу на велику купу землі, під якою воно лежало. Пройшло багато часу. Згодом зернятко почало проростати, так виросло багато пшениці. Уявляєте, з однієї зернини. Отже завдяки цьому, зерня врятувало людей від голоду.
Півень, тріпочучи крилами ледь злетів на тин. У Ромасевому садку ростуть самі яблуні. Чоловік взяв кухоль і пішов до дому.Щоранку, як сонечко в небі засяє, бабусіна радість на двір вибігає. То носить водичку, то двір підмітає.На Десні - повень.Верби у воді стоять, гілля полощуть. За вербами невеличкий острівець, неначе круглий столик. Заєць зіщулився, тремтить, але не тікає. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід. Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка.Притулилося кошеня до куща, та й сидить, тремить.
