Поблизу впадіння Дніпра в Чорне море на високому правому березі розкинулось славне місто Херсон, найбільший дніпровий порт, центр великої агломерації. Крім міста-супутника Цюрупинська, до нього притулилися іще вісім міст і селищ.
Іще в 1737 році під час чергової війни з турками виникло російське укріплення з неросійською назвою Олександер-шанц. Але історія починається з височайшого указу про заснування міста, фортеці і верфі, названої на честь кримського Херсонесу. І традиційно створив усе невгамовний Григорій Потьомкін.
Херсон став найпершою базою Чорноморського флоту, а головне – столицею Новоросії з її першим генерал-губернатором – князем Потьомкіним. До Миколаєва, а потім Одеси через Херсон ішла вся середземноморська торгівля імперії.
Серед визначних місць Херсона – залишки фортеці, багато красивих храмів та синагог (адже тут мешкала чимала кількість євреїв), Адміралтейський арсенал, Чорноморський госпіталь, «Казенний парк» — улюблене місце відпочинку херсонців та гостей міста. А ще корінні жителі полюбляють демонструвати всім зацікавленим унікальну гіперболоїдну конструкцію Аджигольського сітчастого стального маяка, розташованого біля міста. І, звичайно ж, гордо радять побувати у відомому на весь світ заповіднику Асканія-Нова з унікальними незайманими степами, єдиними в Європі.
Але скільки у місті невеличких будиночків, побудованих на початку минулого та в кінці позаминулого століття, які просто заворожують погляд, як от Дім з атлантами або Дім купця Медведєва. А які величні будівлі Міської думи, Другої Маріїнсько — Олександрівської гімназії! Милують око купола церкви Всіх Святих та Миколая Чудотворця.
Життя та творчість багатьох визначних особистостей пов’язане з Херсоном – поетів Дениса Давидова, Павла Тичини, Максима Рильського, письменників Вадима Собка, Олеся Гончара, які оспівували місто і жителів Херсонщини у багатьох своїх творах.
Херсон – це місто-трудівник, яке пам’ятає і гордиться своєю історією, цінить своє сьогодення і впевнено будує майбутнє.
Якось мені довелося стати мимовільним свідком полювання на дятла. Полював на птаха мій друг Тарас, і робив він це у власній оселі. Дятел залетів у його двоповерховий будинок через вікно. З самого ранку. Тоді мені якраз довелося ночувати у Тараса вдома.
Візиту непроханого “гостя” Тарас спочатку зрадів. Втішилися і його родичі. Вони дивилися на птаха, який сторожко сидів на карнизі у кутку кімнати. Тарас побіг на кухню, і приніс у блюдці молока. Я здивовано подивився на друга, який не знав, що дятли молоко не дуже полюбляють. За секунду птах дав зрозуміти Тарасу і його родичам, що молока пити він не буде. Освоївшись у кімнаті, він почав довбати стіну Потім, вочевидь не знайшовши у стіні комах, перелетів на дерев'яну шафу, залишивши до того на стіні декілька відмітин. Першим на дятлове неподобство відреагував Тарасів кіт. Тварина стрибнула на птаха, і той, злетівши з шафи, почав літати хатою. За ним кинулися і мешканці будинку.
Давай справа заходь, оточимо його! — перегукувались мешканці дому. — Ще трохи і зловимо!
Наляканий дятел залетів на кухню. Він перекинув пакети з приправами, а його переслідувачі скинули на землю декілька табуреток та каструль.
Наробивши гармидеру, дятел, врешті, викликав співчуття усієї родини мого друга. Птах намагався вилетіти у вікно. Кватирка була зачинена. Глухий звук, і пташка вже лежала на землі. Поруч виднілося декілька краплин крові. Мешканці будинку відразу змінили гнів на співчуття. Продовжував атакувати птаху лише кіт. Проте Тарас вправно зловив його за задні лапи, а потім зачинив у іншій кімнаті.
Дятла ж поклали на подвір'ї. Полежавши декілька хвилин на траві, на моє здивування та на радість Тараса він оклигав, і полетів.