Орфографія- це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.
Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.
Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).
Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).
Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.
Сизе марево клубочиться над степом. Нагріта сонцем рілля дихає парою. І в тих весняних ласкавих туманах мерехтять далекі села та гаї. Польова дорога стелиться через видолинки і пагорбки.За кермом прудкого газика — молодий чубатий водій... Поруч із ним — білоголовий чоловік. Він оглядає звеснілий степ — у сірих очах старого світиться радість. Що то весна!Очі справжнього хлібороба завжди повняться радістю, коли він бачить, як навесні оживає земля, купається в молочних ви-парах туманів і проростає травами та хлібами.Радів тій порі Степан Петрович Твердохліб, оглядаючи розбуджені весняним громом степи, вмиті дощами, зігріті сонцем, приголублені сизими крилами туманів...— Постоїмо трохи та й води нап’ємося з криниці.— Це можна,— погодився водій.Набравши повен поставець ключової живиці, Твердохліб жадібно пив. І була та вода солодшою за медовицю, вода з рід-ного джерела.Степан Петрович присів на пеньку поблизу криниці і за -мислився.З виду Твердохлібові можна дати не більше шістдесяти років. Обличчя моложаве й рум’яне. Засмаг на сонці... Голова в нього була сива, аж біла. Зовнішністю нагадував поважного маститого академіка. Сивуваті, коротко підстрижені вуса, зате брови були на диво чорні і виразно підкреслювали оту сивину. Під насупленими волохатими бровами глибоко запали розумні сірі очі. Вони завжди були теплі й ласкаві. Навіть тоді, коли гні -вався, очі світилися добротою. Був Твердохліб середнього зросту, міцно збитий, але не огрядний. Широкий у плечах, руки великі й жилаві, як у косаря або молотника. Він справді походив з ко-сарського роду...Твердохліб, овіяний весняним вітром, думав свою думу. Із глибини душі народжувалися слова — незвичайні, не буденні, а високі, одухотворені, як і душа його. Вони кружляли над ним, ніби молоді птиці, в якомусь хмільному, збудженому хороводі...
(224 сл.) ( За І. Цюпою)