Літо. Скільки див воно дарує: подорожі, відпочинок, екскурсії у мальовничі куточки нашої країни. Звісно, кожна дитина чекає літа, бо воно приносить канікули. Три місяці — так багато веселого часу. Скільки різних пригод трапляється, скільки вражень! Я хочу розповісти про випадок, який стався минулого року на морі. Щоправда, не зі мною. Героїня мого оповідання — Марічка, десятирічна дівчинка, красива білявка з голубими оченятами. Одного довгоочікуваного дня дівчинка разом із сім'єю сіла в потяг і помчала-полетіла назустріч морю. Марічка ніколи раніше не бачила цього синього дива: раптом перед очима постала блакитна далеч, аж до самого обрію. Морська гладінь виблискувала на сонці міріадами іскорок. — Мамо, яке море безмежне і привітне. Я йду з ним привітаюсь ближче, — впевнено сказала Марічка. — Обережно, дитино. Воно дійсно гарне, але може бути небезпечне. — Ну що ти, мамо! Хіба я маленька! — махнула рукою дівчинка і, не слухаючи останніх слів матусі, помчала у воду. Марічка не зрозуміла, чому мама так каже. Вона хлюпалась у водичці, забавлялась, не помічаючи, як відходить все далі від берега. Та ось одна велика піниста хвиля накрила дитину. Мить — і Марічка опинилась під водою. Що було далі — вона не пам'ятає. Дівчинка розплющила очі — і побачила біля себе переляканих батьків і двох високих чоловіків у рятувальних жилетах. Вони лагідно посміхнулись і сказали: — Так, море гарне і добре, але обережним бути не завадить. вам, —ледве промовила Марічка. І, притулившись до мами, заплакала...
Я дуже люблю зиму и завжди чекаю на неї з нетерпінням.Це надзвичайно гарна пора року.Взимку завжди трапляються чудеса.Хуртелиця блукає вулицями мого міста.Мені здається,що це проїжджає справжня Снігова королева.За вікнами кольорові лїхтарики на ялинках посміхаються до мене.Морозець набирає сили і мені хочеться швидше втекти додому.А він не хоче мене відпускати-хапає за щічки.Під ногами порипує сніжок,ніби розмовлячи зі мною.І мені на душі стає тепло і весело.Зима-чарівниця вступила у свої права і покликала мене у гості.
Восени в парку дуже красиво. Акуратними рядами стоять високі дерева, а листя на них потихеньку стають жовтими, багряними, коричневими. Потім вони засохнуть і впадуть на землю. І коли ми будемо гуляти по осінньому парку, опале листя будуть шарудіти під нашими ногами.
Трава під деревами теж засихає. А на клумбах зацвітають осінні квіти - айстри, дубки, хризантеми. Вони будуть радувати нас до перших морозів. Ми часто фотографуємося в осінньому парку, тому що навколо багато красивих квітів і дерев.
Парк восени тихий і пустельний. Уже не чути веселого щебету птахів, вони не стрибають біля лавочок, і ми не годуємо їх хлібними крихтами. Люди намагаються не сидіти на місці, тому що прохолодно, а гуляють по алеях. Мені подобається кататися на велосипеді або грати в м'яч в парку восени.
Літо. Скільки див воно дарує: подорожі, відпочинок, екскурсії у мальовничі куточки нашої країни. Звісно, кожна дитина чекає літа, бо воно приносить канікули. Три місяці — так багато веселого часу. Скільки різних пригод трапляється, скільки вражень!
Я хочу розповісти про випадок, який стався минулого року на морі. Щоправда, не зі мною.
Героїня мого оповідання — Марічка, десятирічна дівчинка, красива білявка з голубими оченятами.
Одного довгоочікуваного дня дівчинка разом із сім'єю сіла в потяг і помчала-полетіла назустріч морю.
Марічка ніколи раніше не бачила цього синього дива: раптом перед очима постала блакитна далеч, аж до самого обрію. Морська гладінь виблискувала на сонці міріадами іскорок.
— Мамо, яке море безмежне і привітне. Я йду з ним привітаюсь ближче, — впевнено сказала Марічка.
— Обережно, дитино. Воно дійсно гарне, але може бути небезпечне.
— Ну що ти, мамо! Хіба я маленька! — махнула рукою дівчинка і, не слухаючи останніх слів матусі, помчала у воду. Марічка не зрозуміла, чому мама так каже. Вона хлюпалась у водичці, забавлялась, не помічаючи, як відходить все далі від берега. Та ось одна велика піниста хвиля накрила дитину. Мить — і Марічка опинилась під водою. Що було далі — вона не пам'ятає.
Дівчинка розплющила очі — і побачила біля себе переляканих батьків і двох високих чоловіків у рятувальних жилетах. Вони лагідно посміхнулись і сказали:
— Так, море гарне і добре, але обережним бути не завадить.
вам, —ледве промовила Марічка. І, притулившись до мами, заплакала...