Твір-роздум. Мій рідний Харкове, тобі - моя любов Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія. Таким для мене є мій Харків - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітають ся сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть. Я люблю його щирою й ніжною любов'ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках. А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовують ся і затихають будинки. Золотом вкриває мій Харків осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу. Літо розмальовує вулиці Харкова різнобарв'ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями. ...Я йду вулицями Харкова, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Харкова, то повік не згасне його слава!
Одного недільного ранку до мене підійшов загадковий дідусь і таємниче спитав: -Хлопче, ти не знаєш, де у вас в районі знаходиться таємна бібліотека? -Не знаю, та й навіть не чув про таку. А що там зберігають? – відповів я. -У давно минулі часи, коли Україна знаходилась під ворожою владою, книжки багатьох авторів були заборонені. Але кажуть, що десь у цьому районі містилась підпільна бібліотека. Добровольці самі таємно від влади друкували книги і розповсюджували їх серед охочих. -Дуже цікаво, дідусю. Я ніколи про таке не чув. Але, мабуть, вона вже давно знищена, - розчаровано промовив я. -Мабуть, що ти правий. Але я все ж таки пошукаю, - сказав дідусь і пішов. Завдяки цій цікавій ситуації спілкування я дізнався про те, що у нас в Україні існували таємничі бібліотеки.
Одного недільного ранку до мене підійшов загадковий дідусь і таємниче спитав: -Хлопче, ти не знаєш, де у вас в районі знаходиться таємна бібліотека? -Не знаю, та й навіть не чув про таку. А що там зберігають? – відповів я. -У давно минулі часи, коли Україна знаходилась під ворожою владою, книжки багатьох авторів були заборонені. Але кажуть, що десь у цьому районі містилась підпільна бібліотека. Добровольці самі таємно від влади друкували книги і розповсюджували їх серед охочих. -Дуже цікаво, дідусю. Я ніколи про таке не чув. Але, мабуть, вона вже давно знищена, - розчаровано промовив я. -Мабуть, що ти правий. Але я все ж таки пошукаю, - сказав дідусь і пішов. Завдяки цій цікавій ситуації спілкування я дізнався про те, що у нас в Україні існували таємничі бібліотеки.
Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія.
Таким для мене є мій Харків - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітають ся сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть.
Я люблю його щирою й ніжною любов'ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках.
А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовують ся і затихають будинки.
Золотом вкриває мій Харків осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу.
Літо розмальовує вулиці Харкова різнобарв'ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями.
...Я йду вулицями Харкова, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Харкова, то повік не згасне його слава!