Я дуже люблю літо . Багато сонця , тепла , яскравих фарб , дивовижних запахів і , звичайно ж , відпочинку! І , до того ж , маса різноманітних вражень!Цього року ми всією сім'єю їздили до Криму. Пробувши дві доби в задушливому поїзді , ми нарешті прибули в сонячний Сімферополь . Там , на стоянці нас вже чекав смугастий «Ікарус » , який виявився дуже комфортабельним . Ми проїжджали рельєфну місцевість гали здалеку обриси гір і ущелин , милувалися красою старовинних споруд і насолоджувалися ароматом зелені. Їхали довго , і до вечора ми були вже в Ялті. Повечерявши і розібравши речі , страшенно втомлені , лягли спати.А наступного дня нас чекало море! Безперестанку бризкаючись і голосно верещачи від переповнює нас щастя , ми з братом ловили прозорих медуз , яких тут було безліч і збирали різнобарвні камінці . Мама лежала в шезлонгу і читала якусь книгу , а тато потягував лимонад , окликаючи нас час від часу , щоб ми не запливали за буйки . Досхочу накупавшись , ми пообідали і вирушили на екскурсію в Гурзуф .У першу чергу нам довелося відвідати Пушкінський парк - місце , куди був засланий великий поет , стало згодом музеєм. Старовинний кабінет , мистецьки оформлений в англійському стилі , витончена чорнильниця , перо , чорнові записи - все начебто б говорило про те , що поет тільки що вийшов звідти , для того , щоб прогулятися по берегу моря ... А скільки приємних вражень ми отримали , відвідавши дачу Антона Павловича Чехова ! Доглянутий , прекрасний сад , насаджений екзотичними квітами , пахуча зелень - все це , без сумніву , нагадувало воістину райський куточок. Величезні глиняні глечики з водою , прекрасно збереглися з часів молодості письменника , красиво обрамляли тінисту алею , зачаровує терпким запахом лавра і кипарисів ...Весь наступний тиждень ми присвятили різноманітним екскурсіям : відвідали місто - герой Севастополь , сфотографувалися на тлі танків і літаків , застиглих у німому заціпенінні на площі імені полеглих і поклали живі квіти на могили бійців Великої Вітчизняної війни. Побували у древньому місті Херсонесі - пройшлися вздовж античних різьблених колон і , за звичаєм , загадали бажання. У Лівадії відвідали легендарний Лівадійський палац імператриці і , звичайно ж , сфотографувалися на тлі його пишноти ! Загалом, як ви зрозуміли , нудьгувати нам не довелося.У мене в руках альбом з фотографіями , зробленими під час подорожі по Криму. На полицях моєї кімнати стоять гарні сувеніри , куплені там , камінчики , черепашки ... Але найголовніші враження збереглися , звичайно ж , у пам'яті , і я ще довго буду згадувати про це казкове подорожі.
Папужку я побачила у книжці на ілюстрації. Він дивився на мене своїми великими чорними очима. Яскраві кольори пір’їного вбрання просто зачарували мене. Високий чубчик на голові підкреслював його величність. Дзьоб маленький та гострий. Дуже міцний. Лапки чіпкі. Адже він полюбляє показувати карколомні трюки. Ця екзотична пташка дуже відрізняється від наших птахів. Веселого папужку має моя подруга. Пташка ще маленька. Невеликого розміру. Вкрита жовтим яскравим пір’ям. Маленькі чорні оченята дивляться довкола. Дзьоб невеликий, проте міцний. Він птах екзотичний, чубчик на голові нагадує нам про це. Папужка часто видає звуки, схожі на слова. А ще він любить висіти на гілці, йому допомагають чіпкі лапки з гострими кігтиками. Я з подругою часто гаємо за його веселими витівками.
Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною. що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим. мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.
